Поки Ріно нишпорив сусідніми будівлями, Тимур Коршак заштовхав до вітальні мопеди. Чекаючи на повернення Ріно, він випив води, щоб хоч на кілька хвилин перед сном пригамувати голод. Лаура оглянула два найближчі будинки, проте нічого їстівного не знайшла. Насправді в одній із хатин француженка надибала кілограмовий нерозпечатаний пакет із рисом. Але, порадившись із Тимуром, залишила його. Для приготування потрібні казанок, дрова та вода; і якщо казанок і поліняччя для вогнища можна було знайти, то з водою виникала проблема: завтра вони ввесь день тинятимуться пустелею під палючим сонцем; тих пляшок, якими запаслися в Антофагасті та Каламі, мало б якраз вистачити на день, але не більше. А тому Лаура вирішила, що краще зостатися без вечері та сніданку, ніж завтра в пустелі без води.
Після того як з’явився південноафриканець, Тимур стягнув із себе джинси та футболку (попри холод у кімнаті, чоловікові не хотілося спати в просякнутому за день потом і пилом одягові), завалився на сяк-так прибране Лаурою ліжко та накрився двома ковдрами.
Уже поринаючи в сон, чуючи, як під боком похропує Джеймі Макака, Тимур уловив носом легкий тютюновий аромат, що просочувався з вітальні, але вирішив, що йому це вже сниться.
LXVII
LXVII
Перше, що протиснулося у свідомість, — це стійкий запах пилу. Тимур розплющив одне око та кілька секунд не міг зорієнтуватися, де знаходиться. Зрештою розгледів на нерівній підлозі чотири прямокутні латки зоряного світла, що вливалося до спальні через засмальцьовану шибку, та збагнув, що лежить на розхитаному тапчані в напіврозваленій хатині на півдні Сан-Педро. Латки були тьмяними та розмитими, ледве вирізнялися на тлі сірих дощок, і Тимур зрозумів, що ніч сьогодні безмісячна. А ще, судячи з того, як задубіли ніс і пальці на ногах, надворі відчутно похолоднішало.
Чоловік відгорнув пропахлу пилюкою ковдру і сів. Ліва рука затерпла. Він поворушив пальцями та покрутив кистю, розганяючи кров. Вертів п’ятірнею цілу хвилину, доки не осягнув, що тягне час. Страшенно хотілося відлити, от тільки виходити на вулицю не було бажання.
Від мимовільної думки про вулицю нужда стала нестерпною. Невдоволено, але тихо, так, щоб не розбудити Джеймі, скрегочучи зубами, чоловік підвівся, натягнув футболку, взув на босі ноги кросівки та почовгав до виходу.
Почувши кроки, Ріно Ґроббелаар смикнувся та скинув голову. Занадто різко, щоб Тимур міг переконати себе, що велетень не спав. Наблизившись до дверей, українець нічого не сказав Ріно.