— Що ти сказав? — Ліза вистромила голову з ванної, брови з’їхались на переніссі.
— Ми не маємо літака напоготові в Мачалі. Якщо мені не зраджує пам’ять, найближчий військовий C-37A[95] в Панамі. Від Панами до Еквадору летіти приблизно дві години, плюс — година на підготовку до польоту, плюс…
— Добре, добре! — зупинила його Ліза. — Владнай це. Через чотири години я хочу бачити «Gulfstream» в аеропорту Мачали повністю заправленим і готовим летіти до Калами, — голова сховалась, але за мить з’явилася знову. — І в нас під рукою немає ніякої групи швидкого реагування?
Джонні Лонґбоу іронічно посміхнувся.
— А, о’кей, я зрозуміла, ми і є група швидкого реагування, — блондин продовжував, розкинувши руки, напівлежати в кріслі, через що Ліза Джин Торнтон підвищила голос: — Ти чого розсівся? Викликай літак.
Джонні без поспіху підвівся, сунув ноги в білі готельні капці.
— Нас тут лише шестеро, Ліззі, — втупившись у килим перед носками капців, зауважив чоловік, — їх більше, вони озброєні, кілька годин тому вони поклали вісім еквадорських солдатів.
— Ти боїшся? — скривилася жінка.
— Я не хочу квапитись.
— Якщо ми не поквапимось, ці вилупки слідом за еквадорськими солдатами спровадять на той світ людей, які, напевно, єдині на цьому континенті здатні пояснити, що за чортівня відбувається в Еквадорі протягом останніх тижнів.
Блондин рушив до виходу з номера. Біля дверей у кишені його шортів пілікнув телефон. Узявшись за ручку, він дістав мобілку та зиркнув на екран.
— От тобі й відповідь, — голосно проказав він.
— Що? — Ліза зачинилася у ванній, але ще не вмикала воду, а тому добре чула все, що говорить її напарник.
— Нове повідомлення від АНБ: згідно з даними еквадорської розвідки Сліпий, який вів ходу від Ґуаякіля, зник. Його немає в натовпі «сутінкових», що зупинився на трасі № 25.
— Я не сумнівалася, Джонні, — долинуло з ванни, — я й так знала, що це вони.
LXXIII
LXXIII