— І мені треба зробити ще одну справу, — сказав Клейтон. — Перед тим як ми поїдемо на зустріч із Синтією.

— Яку?

Він слабко махнув мені рукою у відповідь.

— Потім.

— Вони викличуть поліцію, — сказав я, маючи на увазі людей, які вибігли з пункту невідкладної допомоги. — Я фактично викрав пацієнта й збив із ніг охоронця. Вони шукатимуть цей пікап.

Клейтон не сказав нічого.

Я вів машину зі швидкістю понад дев’яносто миль за годину, прямуючи на північ до Янґстауна й постійно дивлячись у своє дзеркальце заднього виду, чи не замиготять у ньому червоні вогні. Я знову спробував зателефонувати Вінсу й знову марно. Заряд у моїх акумуляторах закінчувався.

Коли я доїхав до повороту на Янґстаун, то відчув величезну полегкість, знаючи, що я був набагато вразливішим, набагато помітнішим на автостраді. Але що як поліція вже чекає на нас біля будинку Слоуна? У лікарні можуть сказати їм, де жив їхній пацієнт-втікач, і вони, мабуть, уже організували стеження за тим місцем. Який безнадійний пацієнт не хоче повернутися додому й померти у своєму власному ліжку?

Я спрямував машину на Менське шосе, проїхав дві-три милі на південь і звернув на дорогу, яка вела до будинку Слоуна. Він мав досить мирний вигляд, коли ми до нього під’їхали, десь у двох місцях усередині горіло світло, «Хонда-Акорд» стояла там, де вона стояла й раніше.

Поліційних автомобілів ніде не було видно. Поки що.

— Я поставлю машину за будинком, де її не буде видно з вулиці, — сказав я.

Клейтон згідливо кивнув. Я виїхав на задній моріжок, вимкнув світло й двигун.

— Біжіть у дім, — сказав Клейтон. — Знайдіть свого друга. Я спробую не дуже відстати від вас.

Я вистрибнув із машини, підбіг до дверей чорного ходу. Вони були замкнені. Я затарабанив у них кулаками й закричав:

— Вінсе!

Я зазирнув у вікна й не помітив у домі ніякого руху. Я оббіг навколо будинку, дивлячись угору й униз, чи немає поліційних автомобілів, і спробував штовхнути передні двері.

Вони були незамкнені.

— Вінсе! — гукнув я, заходячи до передпокою.

Я не побачив відразу ані Ініди Слоун, ані Вінса Флемінґа.

Поки не увійшов до кухні.