Обох цих людей було вбито холоднокровно.

А що сказав Джеремі своїй матері, коли вона вимагала, щоб він пристрелив мене? «Я ніколи нікого раніше не вбивав».

Атож, саме так він і сказав.

Коли ми знову проїздили через Вінстед, то запитали у Ґрейс, чи не хоче вона чогось поїсти, але вона похитала головою, що не хоче. Вона хотіла додому. Синтія і я обмінялися короткими поглядами. Ґрейс треба буде показати лікарю. Вона пережила травматичний інцидент. Можливо, вона перебуває у стані м’якого шоку. Але незабаром вона заснула й не було ознак, що її мучать кошмари.

Через дві години ми були уже вдома. Коли ми вийшли на вулицю, я побачив автомобіль Рони Ведмор біля нашого дому, припаркований біля узбіччя, а вона сиділа за кермом. Коли вона побачила наш автомобіль, то вийшла зі своєї машини, спостерігаючи зі складеними на грудях руками, як ми наближаємося по під’їзній алеї. Вона вже чекала мене біля машини, коли я відчинив дверці, готова, як я підозрював, засипати мене запитаннями.

Вираз її обличчя пом’якшився, коли вона побачила, як я скривився від болю, коли підвівся з сидіння. Усе тіло мені дико боліло.

— Що сталося з вами? — запитала вона. — Вигляд у вас дуже кепський.

— Саме так я себе почуваю, — сказав я, обережно доторкаючись до однієї зі своїх ран. — Я одержав кілька копняків від Джеремі Слоуна.

— Де він? — запитала Ведмор.

Я усміхнувся сам до себе, відчинив задні дверці, й хоча мені здавалося, що кілька зламаних ребер зараз проткнуть мені шкіру, взяв сонну Ґрейс на руки, щоб віднести її в дім.

— Дай-но її мені, — сказала Синтія, яка вже також вийшла з машини.

— Я донесу, — сказав я, прямуючи до передніх дверей, тоді як Синтія побігла їх відмикати.

Рона Ведмор потяглася за нами в дім.

— Я більше не можу її нести, — заявив я, коли біль став нестерпним.

— Клади на кушетку, — сказала Синтія.

Я примудрився покласти її туди обережно, хоч мені здавалося, що зараз впущу її з рук та, попри струс і балачки, вона не прокинулася. Коли вона була вже на кушетці, Синтія підсунула їй під голову кілька декоративних подушок і вкрила плетеною ковдрою.

Ведмор усе ще чекала, чемно давши нам кілька хвилин для того, щоб ми трохи оговталися. Після того як Синтія підіткнула ковдру під боки Ґрейс, ми всі троє вийшли на кухню.

— Судячи з вашого вигляду, вам треба негайно звернутися до лікаря, — сказала Ведмор.

Я кивнув.

— Де Слоун? — знову запитала вона. — Якщо він на вас напав, ми його заарештуємо.