— Моя люба, — сказав я.

Очі в Синтії були червоні, її щоки були змережані висохлими слізьми. Але Ґрейс досі плакала. Цівки сліз стікали вниз по її щоці.

— Він сказав, що він Тод, — промовила Синтія. — Але він не Тод.

— Я знаю, — сказав я. — Знаю. Але онде твій батько.

Синтія подивилася праворуч на чоловіка, який сидів на передньому сидінні «Імпали», потім відвернула погляд до мене.

— Ні, — сказала вона. — Можливо, він схожий на нього, але це не мій батько. Більше він мені не батько.

Клейтон, який чув нашу розмову, знічено опустив голову. Не дивлячись на Синтію, він сказав:

— Це природно, що ти так тепер на мене дивишся. Я почував би те саме, якби був на твоєму місці. Я можу лише сказати тобі, що глибоко шкодую за все, що сталося, але я не такий старий йолоп, аби сподіватися, що ти мені пробачиш. Я навіть не певний, що тобі слід це робити.

— Відійди від машини, — наказав мені Джеремі, обходячи «Тойоту» Синтії й наставивши пістолет на мене. — Відійди і стань отам.

— Як ти міг таке зробити? — сказала Ініда, звертаючись до Клейтона. — Як ти міг відписати весь свій статок цій сучці?

— Я наказав адвокатові, щоб ніхто не бачив мій заповіт, поки я не помру, — сказав Клейтон. Він майже всміхнувся і додав: — Доведеться мені пошукати іншого адвоката.

— Це була його секретарка, — сказала Ініда. — Він поїхав у відпустку, а я прийшла до них і сказала, що ти хотів би ще раз скинути на нього оком, у лікарні. Вона й показала його мені. Ти невдячний сучий син. Я віддала тобі все своє життя, і ось яка мені за це подяка.

— Мені кінчати з ними, мамо? — запитав Джеремі.

Він стояв біля дверцят Синтії, готуючись, як я собі уявляв, нахилитися крізь вікно, увімкнути запалення, потім — передачу, вихилитися назад із вікна й спостерігати, як автомобіль покотиться до провалля.

— Ти знаєш, мамо, — сказав Джеремі, цього разу повільніше. — Можливо, ліпше їх розв’язати? Чи не здасться дивним, коли їх знайдуть у машині зв’язаними? Адже це не буде схоже… ти знаєш… на те, що вона сама заподіяла собі смерть.

— Що ти там базікаєш? — крикнула Ініда.

— Може, пристукнути їх спочатку? — запитав Джеремі.

Мені не залишалося іншого вибору, як кинутися на нього.

Спробувати схопити його пістолет, повернути дуло на нього. Можливо, я сам дістану при цьому кулю, буду вбитий, але якби в такий спосіб мені пощастило врятувати життя своєї дружини й доньки, то це був би не такий уже й поганий фінал. Якби Джеремі був виведений із ладу, тоді Ініда нічого не змогла б зробити, адже для цього їй би знадобилися ноги. Зрештою Синтія і Ґрейсякось би розплутали свої пута, поїхали б звідси.