На зворотному шляху прихопили спирт, настоянку опію та потрібну кількість бинтів для Міларда. Допомігши йому прочистити й забинтувати рану, ми всілися вивчати книжку. Це скоріше був атлас, а не мапи: у м’якій шкіряній палітурці темно-червоного кольору; кожна її сторінка була ретельно вимальована на матеріалі, схожому на пергамент. То був дуже гарний і дуже древній атлас, який ледь уміщався в Емми на колінах.

— Ця книга має назву «Мапа днів», — пояснила Емма. — Вона містить усі контури, відомі на сьогоднішній день.

Сторінка, яку вона розгорнула, виявилася мапою Туреччини, однак на ній не позначалися ані дороги, ані кордони. Натомість вона була всіяна якимись крихітними спіральками, котрі, на мою здогадку, вказували місцезнаходження контурів. У центрі кожної спіральки був єдиний у своєму роді знак, що відповідав таблиці умовних знаків у нижній частині сторінки, де ці знаки з’являлися знову з низкою цифр, розділених рисками. Я показав на один з них, котрий мав отакий вигляд 29-3-316/?-?-399 і спитав:

— Що це? Якийсь код?

Емма провела по ньому пальцем.

— Цей контур виник двадцять дев’ятого березня триста шістнадцятого року нашої ери. І проіснував приблизно до триста дев’яносто дев’ятого року, хоча день і місяць невідомі.

— А що з ним сталося триста дев’яносто дев’ятого року?

— Хтозна. Тут не сказано, — знизала плечима Емма.

Я простягнув руку і перевернув атлас на мапу Греції, яка ще більше була всіяна спіральками та цифрами.

— А який сенс збирати і класифікувати відомості про всі ці контури? — поцікавився я. — Хіба нині можна добратися до цих древніх контурів?

— Можна. Якщо пересуватися стрибками, — озвався Мілард. — Цей спосіб є вкрай складним та небезпечним, але якщо пересуватися стрибками з одного контуру до другого, скажімо, по п’ятдесят років за день, то можна дістати доступ до низки контурів, які припинили існування за останні п’ятдесят років. Якщо мати необхідні засоби та кошти, щоби подорожувати до них, то в тих контурах можна виявити й інші контури, і так — в геометричній прогресії.

— Та це ж подорож у часі, — ошелешено мовив я. — Справжнісінька подорож у часі.

— Напевне, так воно і є.

— То стосовно оцього місця, — сказав я, показавши на вугільний рисунок Горація на стіні, — нам доведеться вираховувати не лише, де воно розташоване, але й у якому часі?

— Боюся, що так. І якщо пані Шилодзьобка перебуває в полоні у витворів, відомих своєю здатністю пересуватися стрибками у часі, то, скоріш за все, те місце, куди звозять її та інших імбрин, десь у минулому. Через це їх буде вкрай важко знайти, а подорож туди буде вкрай небезпечною. Місцезнаходження древніх контурів добре відомі нашим ворогам, бо вони постійно чатують біля входів.