— Не треба дивитися вниз, правда?

Одна за одною імбрини перетворювалися на птахів і мостилися на поруччі, готові допомогти, чим зможуть. Оливка обома руками взялася за поруччя й скинула взуття. Її ноги стрімко линули вгору, аж поки вона, спираючись на руки, не перевернулася донизу головою. Її п’яти тепер стриміли до неба.

— Бронвін, бери мене за ноги, — розпорядилася дівчинка. — Зробимо ланцюг. Емма хапає за ноги Бронвін, Джейкоб — Емму, Горацій — Джейкоба, Горація — Г’ю…

— У мене ліва нога болить! — поскаржився Г’ю.

— Нехай тебе хапають за праву! — відказала Оливка.

— Це божевілля, — пробурчав Шарон. — Ми занадто важкі.

Оливка хотіла була заперечити, але раптом вежу так струсонуло, що ми мусили вхопитися за поруччя, щоб нас не скинуло з балкона.

Виходило або по-Оливчиному, або ніяк.

— Принцип ви зрозуміли! — вигукнула пані Сапсан. — Робіть, як вам каже Оливка, і найважливіше — не відпускайте одне одного, поки не спустимося на землю!

Крихітка Оливка зігнула коліна, махнула ногою в бік Бронвін і запропонувала їй ухопитися. Бронвін узялася за її щиколотку, а потім простягнула руку й охопила іншу. Оливка відпустила поруччя й стала вертикально у руках Бронвін, яка її тримала. Відштовхуючись, як плавець — від стіни басейну, вона полинула в небо.

Бронвін відірвалася від поверхні. За її ноги швиденько вхопилася Емма, і вона теж піднялася в повітря, бо Оливка дуже старалася — скреготіла зубами, силою волі підіймалася все вище. Далі настала моя черга, але схоже було на те, що Оливка вже зовсім знесиліла. Вона напружувалася й постогнувала, наче пливла в повітрі по-собачому, але сили в неї вже закінчилися. Тоді пані Сапсан перекинулася на птаха, залопотіла крилами догори, встромила кігті в Оливчину сукню на спині й підняла.

Мої ноги відірвалися від поверхні. Г’ю вхопився за мене, Горацій — за нього, потім — Єнох і далі, аж поки навіть Перплексус із Едисоном та Шароном і його кузенами не приєдналися до всезагальної вервечки. Чудернацьким звивистим повітряним змієм ми полетіли в повітря, а невидимим його хвостом був Мілард. Інші, менші імбрини теж позастромлювали пазурі в наш одяг і, як могли, допомагали пані Сапсан з Оливкою всіх нести.

Не встигли останні з нас знятися з тераси, як уся вежа стала розпадатися на шматки. Якраз вчасно я озирнувся — на моїх очах вона завалилася. Це сталося швидко, споруда просто склалась, як картковий будиночок, а горішню частину затягнуло досередини, наче її засмоктав у себе зруйнований контур. І після цього вся вежа похилилася, розламалася посередині й погуркотіла донизу, здійнявши велетенську хмару пороху й уламків, з таким гуркотом, ніби мільйон цеглин висипали в кар’єр. На той час сили вже покидали пані Сапсан, і ми повільно падали на землю, але імбрини щосили перетягували нас на один бік, щоб пом’якшити приземлення подалі від уламків вежі.