Я вважав, що насправді все було трохи складніше, але розпочинати суперечку про неодновимірність Бентамового морального обличчя не хотів, бо це навряд чи допомогло б мені здобути велику популярність. Бентам не мусив віддавати той рецепт чи вступати в бійку зі своїм монстром-братом. Він зробив свідомий вибір. І зрештою добровільно пішов на смерть, аби врятувати всіх нас.

— Йому потрібен час, — сказав Шарон, показуючи на Німа. — Багато треба перетравити. Бентам багатьох із нас обдурив.

— Навіть тебе? — спитав я.

— Особливо мене. — Знизавши плечима, він похитав головою. Обличчя в нього було сумне-сумне і зніяковіле. — Він допоміг мені зіскочити з амброзії, позбутися від залежності, життя мені врятував. У ньому було й добро. Напевно, через це я закривав очі на все погане.

— Але в нього мусила бути довірена особа, — сказала Емма. — Такий собі посіпака. Ігор, як у Франкенштейна.

— Його помічник! — вигукнув я. — Його хтось бачив?

Усі похитали головами. Ми обшукали весь будинок, але права рука Бентама, чоловік із кам’яним обличчям, зник. Пані Сапсан зібрала всіх і попросила нас із Еммою детально його описати — на той випадок, якщо повернеться.

— Його слід вважати небезпечним, — сказала вона. — Якщо побачите його, не вступайте з ним у розмови. Одразу ж тікайте й повідомте імбрині.

— Повідомте імбрині, — пробурчав Єнох. — Невже вона не розуміє, що це ми їх урятували, а не навпаки?

Хоч як тихо він говорив, та пані Сапсан почула.

— Так, Єноху. Ви всі неймовірні. І помітно виросли. Але навіть над дорослими є старійшини, які краще знають, що до чого.

— Так, пані, — знітився він.

Згодом я запитав у пані Сапсан, як вона думає, чи збирався Бентам зрадити нас із самого початку.

— Мій брат завжди був пристосуванцем, — відповіла вона. — Я думаю, десь глибоко в душі йому хотілося вчинити правильно. І коли він вирішив допомогти вам із панною Блум, то зробив це від щирого серця. Та разом з тим він виношував плани зрадити нас, у випадку, якщо це буде йому вигідно. А коли я сказала, куди йому йти, він вирішив ці плани втілити.

— Пані Сапсан, ви не винні, — заспокоїла її Емма. — Після того, що він зробив з Ейбом, я б йому теж не пробачила.

— Та все ж я могла бути й добрішою. — Директриса спохмурніла, її погляд помандрував убік. — Стосунки між братами й сестрами бувають складними. Інколи я думаю, чи не підштовхнула я братів своїми діями до того шляху, який вони обрали. Чи могла я бути для них кращою сестрою? Можливо, в молодості я була надто зациклена на собі.

— Пані Сапсан, це ж… — я вчасно затнувся і не промовив слово «смішно», бо в мене ніколи не було ні брата, ні сестри, то, може, нічого смішного в цьому й не було.