Виходить, тільки оця «МавпаВербана» проти? Але Фредді не має часу гортати коментарі й дивитися, чи справді вона (чи то він?) у меншості. Та воно поширюється, як грип, думає Фредді.
Ні, скоріше як ебола.
Вона дивиться на репітер: саме в цей момент «ЗНАЙДЕНО 171» змінюється на «ЗНАЙДЕНО 172». Новина про рибки-цифри поширюється швидко, і до вечора повмикаються майже всі «заппіти». Демо-екран гіпнотизує, робить людей сприйнятливими. До чого? Ну, наприклад, навідатися на сайт zeetheend.com. Чи, може, тим, у кого «заппіт», туди й ходити не треба. Може, вони його ігноруватимуть. Чи люди справді вчинять за гіпнотичною командою і вб’ють себе? Ні, правда ж, ні?
Правда?
Фредді не може зважитися на ризик вимкнути репітер, боячись, що знову прийде Брейді, але ж сайт?
— Тобі пиздець, падлюко! — каже вона й береться до клавіатури.
Не минає й тридцяти секунд, коли вона здивовано бачить на моніторі повідомлення: «Ця функція не дозволена». Фредді пробує знову, потім зупиняється. Наскільки вона розуміє, коли вона ще раз спробує щось зробити із цим сайтом — у неї накриється все: не тільки оця електроніка, а й банківські картки, рахунок, мобіла, навіть, блін, права водійські накриються. Якщо хтось уміє програмувати таку погань, то це тільки Брейді.
Йопть. Треба тікати звідси.
Вона вкине якісь шмотки у валізу, викличе таксі, поїде в банк і зніме всі гроші, які має. Вийде щось із чотири тисячі доларів (у глибині душі вона розуміє, що сума ближча до трьох тисяч). З банку — на автовокзал. За вікном кружляють сніжинки: схоже, буде велика заметіль — і, може, по сніжку вона швидко втече. Але якщо треба буде на вокзалі кілька годин кантуватися, вона перекантується. Чорт, та навіть
Фредді якнайшвидше повертається до спальні. Витягає з шафи стару валізу — але тут їй бракує кисню, і від хвилювання й неглибокого дихання ноги стають немов гумові. Фредді вертається до ліжка, сідає на нього, опустивши голову.