— Він узагалі зможе цей день витримати, що скажеш? Бо він хоче, і, мені здається, від того йому стане легше.

— Ти хочеш сказати — від Хартсфілда? Від довбаного Брейді Хартсфілда. Навіть при тому, що він, довбись він, мертвий.

— Так, я це маю на увазі.

— Я вважаю, що це погано. — Холлі розвертається і з зусиллям дивиться йому в очі: від цього вона завжди почувається немов оголеною. — Ти помічав, як він за бік хапається?

Джером киває.

— Він так уже тижнями робить і каже, що в нього нетравлення. До лікаря його практично я загнала. А коли він дізнався, що з ним, пробував збрехати.

— Ти не відповіла. Він зможе протриматися до кінця дня?

— Мабуть. Сподіваюся. Бо ти маєш рацію, йому це потрібно. Тільки ми не повинні його залишати. Обоє. — Холлі відпускає одне своє плече й бере хлопця за зап’ястя. — Пообіцяй, Джероме. Не відсилай худеньку дівчинку додому, щоб хлопці гралися в своїй хатинці на дереві самі.

Він знімає її руку зі свого зап’ястя і тисне її.

— Не хвилюйся, Холліберрі. Наша банда не розпадеться.

4

— Алло? Це ви, Докторе Z?

Брейді не має часу гратися з нею. Сніг густішає з кожною секундою, а драндулет Z-Боя на лисій гумі і з понад сотнею миль пробігу не здужає боротися зі сніговою бурею, коли та розгуляється. За інших обставин він хотів би знати, як це вона досі жива, але оскільки назад повертати й виправляти ситуацію він наміру не має, то це питання цікавить його суто теоретично.

— Ти знаєш, хто я, і я знаю, що ти намагалася зробити. Іще спробуй — і я пошлю до тебе тих, хто стежить за твоїм домом. Тобі пощастило вижити, Фредді. Я за другим разом долю не спокушатиму.

— Вибачте… — майже шепоче Фредді. Це зовсім не та люта і бунтівна дівка, яка працювала в «Кіберпатрулі» й висловлювалася виразами на зразок «йоб тебе і твою матір!». Але вона й не до кінця зламана, інакше зараз би не полізла колупатися в той сайт.

— Ти комусь казала?

— Ні! — Здається, сама ця думка її жахає. Жахає — це добре.

— А скажеш?