Беккі навіть не замислюється:

— Ні, не дача, є мисливський табір. Не його особистий, звичайно. Він його винаймає разом з чотирма чи, може, п’ятьма ще лікарями. — Вона знову переходить на конфіденційний тон. — І чула, що вони там не лише полюють. Якщо ви розумієте, про що я.

— Де це?

— На озері Чарльз. У табору якась жахально випендрьожна назва. Так з ходу не згадаю, але Вайолет Тренх мала б знати. Вона там колись була на вихідні. Казала, що таких п’яних сорока восьми годин у неї ніколи в житті не було, і привезла звідти хламідіоз.

— Зможете їй зателефонувати?

— Звичайно. Але якщо він в бігах, то він може бути й у літаку, розумієте. Може, в Каліфорнії, а то й за океаном. Зранку літаки ще злітали й сідали.

— Не думаю, що ми наважимося поїхати з поліцією шукати його в аеропорті. Дякую, Беккі. Передзвоніть, будь ласка.

Він іде до сейфу й набирає код. Шкарпетка з кульками від підшипників — «веселий ляпанець» — лежить удома, а от обидва пістолети на місці. Перший — «ґлок» сорокового калібру, який він носив на роботі. Другий — модель «вікторі» 38-го калібру. Батьків. Він бере полотняний мішок із верхньої частини сейфу, кладе туди зброю і чотири коробки з набоями, потім туго зав’язує мішок.

Ну що, Брейді,тепер мене серцевий напад не зупинить, думає він. Цього разу це звичайний рак, і з таким я жити можу.

Така думка так його дивує, що аж смішить. Сміятися боляче.

З другого кабінету чути оплески. Ходжес переконаний, що розуміє, чого вони стосуються, і не помиляється. На комп’ютері Холлі видно повідомлення: «ZEETHEEND ПЕРЕЖИВАЄ ДЕЯКІ ТЕХНІЧНІ НЕГАРАЗДИ» Унизу напис: «ЗАТЕЛЕФОНУЙТЕ 1-800-273».

— А це Джеппсон придумав, — каже Холлі, не підводячи очей від того, що робить. — Це Національна гаряча лінія запобігання самогубствам.

— Здорово! — каже Ходжес. — І ти молодчина — жінка з прихованими талантами!

Перед Холлі лежать рядочком косяки. Із тим, який щойно скрутила вона, виходить рівно дванадцять.

— Ух вона й швидка! — захоплюється Фредді. — А акуратні ж які! Наче машиною робилися!

Холлі виклично дивиться на Ходжеса:

— Мій терапевт каже, що вряди-годи викурити цигарку з марихуаною цілком можна. Якщо не зловживати. Як дехто. — Погляд Холлі повзе в бік Фредді, потім до Ходжеса. — Ну і це не мені. Це для тебе, Білле. Тобі треба.

Ходжес дякує і на мить замислюється, скільки вони разом і яка добра загалом була ця спільна життєва подорож. Тільки закоротка. Дуже коротка… І тут у нього дзвонить телефон. Це Беккі.

— Місце називається «Голови і шкури». Казала ж, що воно так по-випендрьожному називається. Вона не пам’ятає, як туди їхати: мабуть, перебрала трохи дорогою, щоб розігрітися, — але пам’ятає, що вони їхали на північ до роздоріжжя доволі довгенько і зупинялися дорогою на заправці під назвою «Гараж Тьорстона». Допоможе?