Цього сніжного вечора у вестибюлі порожньо. Ходжес, який почувається так, ніби прокинувся від дзвінка Піта років зо три тому, усе влаштовує, потім повертається туди, де сидять усі решта. Холлі щось робить в айпаді й не підводить очей. Фредді простягає руку по ключ, але Ходжес вручає його Джерому.

— Номер 522. Проведеш її, добре? Я хочу поговорити з Холлі.

Джером зводить брови догори. Ходжес нічого не додає, то він знизує плечима й бере Фредді за руку.

— Джон Шафт проведе вас до вашого люксу.

Вона відштовхує його руку:

— Та добре, коли там є хоча б міні-бар…

Але встає і йде з ним до ліфтів.

— Я знайшла «Гараж Тьорстона», — каже Холлі. — Це п’ятдесят шість миль на північ трасою І-47: буря суне звідти. Далі внутрішньоштатна траса 79. Погода не…

— Усе буде добре, — каже Ходжес. — Герц має для нас «форд експедішен». Гарний важкий автомобіль. А ти мені потім дорогу показуватимеш. Я про інше хочу поговорити.

Він лагідно бере з її рук айпад і вимикає.

Холлі чекально дивиться на нього, склавши руки на колінах.

22

Брейді вертається з Карбін-стрит у Рогульському раю свіжим і піднесеним: із цією жирною Еллсбері було і весело, і легко. Цікаво, скільки ж людей потім будуть зносити її тіло з третього поверху. Четверо, напевне. А труна яка буде! Розміру XХL!

Коли він перевіряє сайт і бачить, що він недоступний, настрій моментально падає. Так, він очікував, що Ходжес знайде спосіб вивести його з ладу, але не чекав, що це станеться так швидко. І телефон цей його лютить так само, як оті нахабні повідомлення, які Ходжес залишив під «Блакитною парасолькою» тоді, під час їхнього першого протистояння. Це ж лінія запобігання самогубствам. Йому й перевіряти не треба. Він і так знає.

І, так, Ходжес приїде. У Кайнера багато людей про це місце знають: це така собі легенда. Але чи він просто сюди поїде? Брейді ні на мить у це не вірить. З одного боку, детектив-пенсіонер знає, що багато мисливців залишають зброю в таборі (хоча мало де її аж так багато, як у «Головах і шкурах»). А з іншого (що важливіше), цей старий коп — хитра гієна. Він став на шість років старший від того часу, коли Брейді з ним зустрівся: без сумніву, задишки й тремтіння в кінцівках йому додалося, але ж він і хитрий. Така тварюка скрадається, не підходить до тебе безпосередньо — а потім переріже тобі піджилки, коли ти дивитимешся в інший бік.

Уявімо, що я Ходжес. Що я роблю?

Подумавши над цим, Брейді йде до шафи і, швиденько переглянувши пам’ять Бабіно (її рештки), бере той одяг, який належав тілу, в якому він перебуває. Усе чудово сидить. Він бере ще й пару рукавиць, щоб гріти свій артрит, і виходить надвір. Снігопад поки що помірний, і гілля дерев не ворушиться. Пізніше все зміниться, але зараз доволі приємно, можна побродити володіннями.