— А це часом не та сама, яка рознесла те, що було моєю головою, ні? — Він відчуває у цих словах певний гумор і сміється.

— Ні. — Світ перетворився на лінзу відеокамери, яка то наближає, то віддаляє все з кожним ударом серця з підключеним кардіостимулятором.

— Вас вдарила Холлі Джібні. Вона повернулася до батьків в Огайо. А це моя асистентка Кара Вінстон.

Це ім’я спадає йому на думку геть нізвідки, і він без вагань його вимовляє.

— Асистентка, яка пішла з вами на місію «пан або пропав»? Якось мені нелегко в це повірити.

— Я обіцяв їй бонус. Їй потрібні гроші.

— А де ж, прошу пана, подівся ваш нігер?

Ходжес на мить замислюється, чи не сказати Брейді правду — що Джером у місті, що він знає: Брейді, ймовірно, у мисливському таборі, і скоро повідомить цю інформацію в поліцію, якщо ще цього не зробив. Але чи зупинить це Брейді? Ні, звичайно.

— Джером в Аризоні, на будівництві. «Середовище для людства».

— Який він суспільно свідомий! А я гадав, він з вами. Чи дуже постраждала його сестра?

— Ногу зламала. Скоро знову ходитиме.

— Як шкода.

— Ви на ній проводили випробування, так?

— У неї був один з оригінальних «заппітів», так. Їх було дванадцять. Можна сказати, по числу апостолів, які пішли у світ нести слово правди. Сідайте в крісло перед телевізором, детективе Ходжесе.

— Та краще не буду. Всі мої улюблені передачі — в понеділок.

Брейді чемно всміхається:

— Сідайте.

Ходжес сідає, спираючись здоровою рукою на стіл біля крісла. Сідати — страшна мука, але коли вже сів, то легшає. Телевізор вимкнено, але він усе одно на нього дивиться.

— Де камера?

— На стовпі, де роздоріжжя. Над стрілками. Не засмучуйтеся, що пропустили. Її снігом засипало, тільки лінза й витикалася, а фари у вас тоді вже не горіли.