Коли врешті-решт двоє полісменів прямують до них, Джек відчуває подвійні почуття — розчарування і полегшення. Він розуміє, що вони збираються робити, тож нехай і роблять. Перрі Браун і Джефф Блек заберуть справу Рибака від Дейла і провадитимуть власне розслідування. Відтепер Дейлу діставатимуться випадкові недоїдки з їхнього столу. Найбільше Джек шкодує, що Браун і Блек опинилися в цій божевільні, у цьому цирку. Вони чекали на цей момент — чекали, щоб місцевий хлопець довів свою некомпетентність — але те, що зараз відбувається, — це публічне приниження Дейла, Джек не хотів би, щоб так сталося. Він був вдячний байкерам за приїзд на місце злочину. Шнобель Сент-Пір і його товариші стримували натовп ефективніше, ніж співробітники Дейла. Питання в тому, звідки всі ці люди дізналися?

Джеку прикро, що постраждали репутація та почуття власної гідності Дейла, але він майже не шкодує, що справа переходить до рук іншої інстанції. Навіть якщо Браун і Блек обнишпорять кожен підвал в окрузі Френч: Джек відчуває, що вони не просунуться далі, ніж їм дозволить Рибак. Щоб іти далі, міркує він, потрібно рухатися в напрямку, який Брауну і Блеку ніколи не зрозуміти, відвідати місця, яких навіть не існує. Іти далі — означає потоваришувати з опопанакс, а чоловіки, такі як Браун і Блек, не вірять ні в що, що хоча б пахне, як опопанакс. Це означає, що — попри те що Джек сказав собі після вбивства Емі Сент-Пір — йому доведеться ловити Рибака самому. Або, можливо, не зовсім самому. Зрештою, у Дейла буде набагато більше часу і не має значення, що зробить поліція штату, — він надто захопився цією справою, щоб просто вийти з неї.

— Начальнику Ґілбертсон, — каже Перрі Браун, — думаю, ми вже досить побачили. Це ви називаєте захистом району?

Дейл махає рукою на Тедді Ранкельмана і повертається до розчарованих копів, представників поліції штату, котрі стоять пліч-о-пліч, як штурмовики. З виразу обличчя Джека видно, що він достеменно знає, що відбувається, і сподівається, що це не буде жорстоке приниження.

— Я зробив усе, що було в моїх силах, — каже Дейл. — Після того як надійшов дзвінок на «911», я говорив із кожним особисто і наказав виїхати по двоє з деяким інтервалом, щоб не спричиняти жодних підозр.

— Шефе, ви очевидно говорили це по радіо, — каже Джефф Блек. — Тому що хтось точно підслухав.

— Я не говорив по радіо, — каже Дейл. — І попередив своїх людей, щоб не поширювали новину. Знаєте, що я подумав, офіцере Блек: якщо Рибак зателефонував нам на «911», можливо, він також зробив кілька анонімних дзвінків мешканцям.