— Мені розповідав Ґорґ, — шепоче вона. Тенсі швидко відводить погляд і переводить його на склянку зі Скубі-Ду. — Ґорґ любить вогонь. Але не тому, що він дає тепло. Тому, що він спалює усе вщент, і це робить його щасливим. Ґорґ каже… — Вона хитає головою і підносить склянку до рота.

Замість того щоб пити, вона нахиляє рідину в склянці так, щоб хлептати її язиком. Тенсі плавно переводить очі, щоб зустрітися з його поглядом.

— Я думаю, мій чай магічний.

«Закладаюся, так і є», — думає Джек, і його серце розривається, коли він дивиться на тендітну Тенсі, яка заблукала.

— Тут ти не можеш плакати, — каже вона йому. — Схоже на те, що ти хочеш плакати, але не можна. Місіс Норманді не дозволяє. Проте ти можеш мене поцілувати. Ти хочеш поцілувати мене?

— Звичайно, що так, — каже він. — Але місіс Норманді цілуватися також не дозволяє.

— Ох. — Тенсі знову хлебче свій напій. — Ми зможемо зробити це пізніше. І ти можеш обійняти мене, як Лестер Мун. І все, що Лестер робить зі мною, ти теж можеш робити.

— Дякую, — каже Джек. — Тенсі, ти можеш мені ще сказати, що говорив тобі Ґорґ?

Вона схиляє голову, ховає і випинає губи.

— Він казав, що прийшов сюди через палаючу діру із краями-пелюстками. Він сказав, що я як матір маю допомогти своїй доньці. У вірші її звати Ленор, але її справжне їм’я Ірма. І він сказав… він сказав, що жалюгідний стариган з’їв її ногу і що з Ірмою могло статись ще гірше.

На кілька секунд Тенсі, здається, поринає у свій внутрішній світ, зникає за нерухомою оболонкою. Її рот досі напіврозтулений, очі навіть не кліпають. Коли вона повертається звідти, де була, то стає схожою на статую, що повільно оживає. Вона говорить так тихо, що її навіть важко почути.

— Я хотіла розправитися з тим стариганом, добряче розправитись. Але ви дали мені прекрасні лілії та сказали, що він не той. Він же не той, правда?

Джеку хочеться кричати.

— Він сказав, — шепоче Тенсі з недовірою, — що з Ірмою могло статись ще гірше. Він не сказав, що саме. Він показав мені. І коли я побачила, то думала, що очі мої горять. А втім, я все одно бачила.

— Що ви бачили?

— Велике-велике місце, усе у вогні, — каже Тенсі. — У вогні, що здіймається вгору. — Вона замовкає, її тіло струшує внутрішній землетрус, він починається від обличчя, спускається вниз і виходить з кінчиків пальців. — Ірми там немає. Ні, немає. Вона померла, і жалюгідний стариган з’їв її ногу. Він надіслав мені листа, але я його не отримувала, тож Ґорґ прочитав мені. Я не хочу думати про той лист. — Вона говорить, як маленька дівчинка, котра описує те, що щось почула про когось або вигадала.