За кілька хвилин до дванадцятої години гуркіт мотоциклів приглушує голоси з екрану.

— О, містере, ви, мабуть, захочете піти, — каже Мун. — Це…

— Грізна П’ятірка, — каже Джек. — Я знаю.

— Гаразд. Просто деякі наші клієнти бояться їх до смерті, але якщо до них правильно ставитись, то вони поводяться нормально.

— Я знаю, щодо цього не варто перейматися.

— Я маю на увазі, якщо ви купите їм пива чи ще чогось, вони приймуть вас за свого.

Джек підводиться зі стільця і говорить йому буквально в обличчя:

— Лестере, немає причин для хвилювання. Вони їдуть сюди, щоб зустрітися зі мною.

Лестер кліпає. Джек лише тепер побачив, що його брови тонкі, дві вигнуті цівки, як було модно у 1920-х.

— Думаю, мені варто почати наповнювати келихи «Кінґслендським».

Він дістає келихи з-під барної стійки, ставить їх під кран бочечки з «Кінґслендським Елем» і відкорковує клапан. Товстий струмінь янтарної рідини в келиху перетворюється на піну. Звук мотоциклів чується вже перед будівлею, а тоді стихає. Шнобель Сент-Пір, гримаючи дверима, завалює всередину, а за ним і Док, Мишеня, Сонні і Диктатор Білл. Вони схожі на вікінгів, і Джек дивиться на них із захватом.

— Смердючко, вимкни, до дідька, цей телевізор, — гарчить Шнобель. — І ми приїхали сюди не пити, тож виливай пиво в каналізацію. Все одно ти налив його так, що там лише піна. А тоді йди на кухню до мами. Наша справа із цим чоловіком тебе не обходить.

— Гаразд, Шнобелю, — каже Мун тремтячим голосом. — Дай мені лишень секунду.

Шнобель та решта вишикувались у лінію за барною стійкою, дехто з них витріщився на Смердючого Сира, а дехто втупив очі в Джека. Мишеня досі зі своїми тугими кісками, а також смужками під очима, нанесеними якоюсь тьмяно-чорною речовиною, як у футболіста. Диктатор Білл і Сонні знову зібрали свої гриви у хвостики. Ель і піна зісковзують з кухля і стікають у каналізацію.

— Гаразд, хлопці, — каже Мун.

Він прямує до службового приміщення бару. Двері зачиняються.

Члени Грізної П’ятірки розділяються і розтягуються по кімнаті перед Джеком. Більшість із них схрещують руки на грудях, випинаючи м’язи. Джек відсовує тарілку на край барної стійки, підводиться і каже:

— До вчорашнього дня хто-небудь із вас чув про Джорджа Поттера?