Умостившись на край більярдного столу, того, що ближче до дверей, Джек зустрічається поглядом зі Шнобелем і Доком, котрі сидять на стільцях, нахилившись уперед. Диктатор Білл стоїть позаду Шнобеля і притис палець до губ, схиливши голову. Мишеня розлігся на іншому більярдному столі, підперши голову однією рукою. Насупившись та постукуючи кулаками один об один, Сонні снує туди-сюди між барною стійкою і музичним автоматом.

— Ви впевнені, що він не сказав «Похмурий дім», як у романі Діккенса? — каже Мишеня.

— Я впевнений, — каже Джек, нагадуючи собі, що йому не варто дивуватися щоразу, коли ці хлопці демонструють, що закінчили університет. — Він сказав «Чорний Дім».

— Господи, я майже… — Мишеня хитає головою.

— Ще раз, як звали того будівельника? — запитує Шнобель.

— Прізвище Бернсайд. Ім’я, мабуть, Чарльз, іноді його називали Чаммі. А до цього його звали Бір Штайн чи якось так.

— Бірштайн? Бірштайн?

— Саме так, — каже Джек.

— І ви думаєте, що він Рибак.

Джек киває. Шнобель вирячився на нього, неначе намагається простромити поглядом його наскрізь.

— Наскільки ви в цьому впевнені?

— На дев’яносто дев’ять відсотків. Це він підкинув «полароїди» у кімнату Поттера.

— Дідько. — Шнобель зривається зі стільця і стає з іншого боку барної стійки. — Не варто забувати про те, що банально просто. — Він згинається і випростовується з телефонною книжкою в одній руці. — Розумієте, що я маю на увазі? — Шнобель розгортає довідник, поклавши його на барну стійку, перегортає кілька сторінок, гортає назад і проводить товстим пальцем по колонці з іменами. — Жодного Бернсайда. Дуже погано.

— Проте це чудова ідея, — каже Джек. — Я й сам шукав сьогодні зранку.

Сонні зупиняється на півдорозі від музичного автомата, спрямовує палець у бік Джека й каже:

— Як давно було побудовано цей клятий дім?

— Близько тридцяти років тому. У сімдесятих.

— Чорт, та ми всі ще тоді були зовсім дітьми і жили в Іллінойсі. Як ми взагалі можемо знати про цей будинок?

— Хлопці, ви їздите скрізь. Я подумав, можливо, ви його бачили. Він схожий на примару. Люди люблять розповідати про такі будинки, — сказав Джек.

Зазвичай будинки стають схожими на примару, якщо в них довго ніхто не живе або якщо в них сталося щось жахливе. У такому разі, думав він, дім сам собою стає жахливим, тож про нього говорять навіть ті, хто ніколи його не бачив. Зі слів Дейла, можна дійти висновку, що Чорний Дім зник у своїй власній неіснуючій тіні.