— Цідильна трубка і шланг, — каже Мишеня неначе по секрету. — Це те, що тобі знадобиться після бродіння! І не розливай пиво в пляшки, які закупорюються пробкою. Ти…

Мишеня відвертає голову від Джека, кладе її на плече і блює. Ведмедиця скрикує. Блювотина — жовтий гній із чорними цятками, такими ж, як слиз у куточках очей Мишеняти. Вони живі. Шнобель поспішає залишити кімнату, ледь не біжить. Джек, як може, закриває Мишеня від відблиску сонячного світла, що надходить з кухні. Рука, що тримає руку Джека, слабшає. Джек повертається до Дока.

— Думаєш, він відходить?

Док хитає головою.

— Знову вирубився, бідний старий Мишеня. Бідному Мишеняті не так легко відійти. — Він кидає на Джека похмурий пронизливий погляд. — Це варто того, містере поліцейський. Бо якщо ні, вам буде непереливки.

Шнобель повертається з величезною зв’язкою ганчір’я, на руках у нього зелені кухонні рукавички. Він мовчки витирає калюжу блювотини між плечем Мишеняти і спинкою дивана. Чорні цятки вже не рухаються, і це добре. Якби ще не бачити, що вони спершу рухались, було б краще. Джек із жахом помічає, що блювотина виїла обшивку дивана, як кислота.

— Я хочу зняти ковдру на кілька секунд, — каже Док, і Ведмедиця одразу ж підводиться, досі тримаючи миску з розтопленим льодом. Вона з трепетом відходить до однієї з книжкових полиць і стоїть там, повернувшись спиною.

— Доку, там щось, що мені треба обов’язково побачити?

— Думаю, так. Навряд чи ти знаєш, із чим маєш справу, навіть зараз. — Док береться за ковдру і повільно витягує її з-під кволої руки Мишеняти. Джек бачить, що ще більше чорного гною почало просочуватись з-під нігтів помираючого. — Пам’ятаєте, це сталося всього кілька годин тому, містере поліцейський.

Він стягує ковдру. Відвернувшись до них спиною, Сюзен Ведмедиця Осґуд, стоїть обличчям до великих робіт західних філософів і мовчки плаче. Джек намагається стримати крик, але не може.

Генрі розраховується за таксі, йде в дім, робить глибокий і заспокійливий вдих холодного повітря, яке панує в будинку завдяки кондиціонеру. Він відчуває незначний, солодкий аромат і каже сам собі, що це лишень свіжозрізані квіти, одна зі звичок місіс Мортон. Він знає краще, але більше не хоче мати справу з привидами. Йому вже краще, і він думає, що знає чому: він сказав типу з ESPN узяти свою роботу і встромити її собі в зад. Більше нічого не потрібно для чудового дня, особливо, якщо ти маєш високооплачувану роботу, дві кредитні картки, на яких ніколи не закінчуються гроші, й кухоль холодного чаю в холодильнику.

Генрі прямує на кухню, він йде коридором з простягненою перед собою однією рукою, щоб перевіряти чи немає на шляху перешкод. Ні звуку, тільки шепіт кондиціонера, гудіння холодильника, стукіт його каблуків дерев’яною підлогою…