Жінка стає на коліна поруч із Доком, який бере ганчірку з миски, скручує її та кладе на лоб Мишеняти, який відповідає на це слабким стогоном і починає увесь тремтіти. Вода збігає щоками до бороди, яка, здається, випадає клаптями.

Джек ступає на кілька кроків уперед, кажучи собі, що він, безсумнівно, звикне до запаху. І, можливо, так і буде. В той же час він шкодує, що в нього немає мазі «Вікс ВапоРаб», яку більшість детективів з відділу вбивств ВПЛА возять із собою у бардачках, само собою зрозуміло для чого. От і зараз було б доречно змастити потроху під кожною ніздрею.

Тут є музичний центр (брудний) і пара колонок у кутках кімнати (величезних), але немає телевізора. Дерев’яні ящики з книжками стосами стоять вряд під кожною стіною без будь-яких переміжок, і це робить простір ще меншим, фактично як у склепі. Приступ клаустрофобії циркулює його кровообігом, утворюючи дискомфорт. Більшість цих книжок, здається, на релігійну і філософську теми — він бачить Декарта К. С. Льюїса, Бгаґавад-Ґіту, «Принципи існування» Стівена Ейвері, — але є тут також багато художньої літератури, літератури з пивоваріння і (на величезній колонці) не зовсім вдалий том Альберта Ґольцмана про Елвіса Преслі. На іншій колонці — фотографія маленької дівчинки з дивовижною усмішкою, ластовинням і неймовірно густим рудувато-білявим волоссям. Побачивши дитину, яка намалювала класики перед будинком, Джека Сойєра нудить від горя і жалю. Можливо, і є потойбічні істоти і причини, але є також хворий старий шкарабун, який шастає повсюди і якого треба зупинити. Він не повинен забувати про це.

Ведмедиця дає місце Джеку перед диваном і робить це витончено, незважаючи на те, що вона на колінах і досі тримає миску. Джек бачить, що в неї є ще дві мокрі ганчірки і купа танучих кубиків льоду. Побачивши їх, він відчуває страшенну спрагу, тож бере один кубик і кладе собі в рот. Тоді звертає свою увагу на Мишеня.

Ковдра вкриває його аж до шиї. Чоло і щоки, де немає бороди, що випадає, — пастоподібні. Очі заплющені. Губи розтягнулися і оголюють вражаючу білизну зубів.

— Він… — починає Джек, а тоді Мишеня розплющує очі.

Хай би що Джек хотів запитати в ту мить, думки залишають його голову. Білки навколо карих очей Мишеняти забарвила тривожна мінлива червона пелена. Здається, що він дивився на жахливий радіоактивний захід сонця. З внутрішніх куточків очей точиться якийсь чорний слиз.

— Книга з філософії про трансформації орієнтована на більш сучасних діалектиків, — каже Мишеня, говорячи м’яко і чітко. — Макіавеллі також торкається цих питань. — Джеку здається, що він неначе говорить у лекційній залі, а тоді помічає, що зуби Мишеняти починають клацати.