Тош ми йтемо сарас, Берн-Берн, і ми фпємо Шившика, тах? А тоті
охо, а тоті, тоті, тоті ми йтемо то пгекгаснохо Шорнохо Тому, мій Берн-Берн і в Шорнім Томі ми пгиготуємось то зустгічі з Бахгяним Коголем.
— Я хочу зустрітися з Багряним Королем. — Цівка слини звисає з кутика його рота, а очі на мить зблискують в темряві. — Я хочу дати шмаркача Маршалла Багряному Королю, і Багряний Король буде любити мене, тому що я їстиму лише маленькі сіднички, маленькі ручки і все таке інше.
— Фін полюпить тепе са мене, Берн-Берн, по Коголь люпить пільше мене, мене, мене містега Маншана! І холи Коголь пгафитиме фсіма, лизи у звоїг ногах гидають і гидають, фони пгачуть, пгачуть, пгачуть фони тгохи поганені свичайно ти і я, я, я ми путемо хісти і хісти,і хісти, хісти, хісти, аш токи сфіти з обох поків не пегетвогяться на погошні хогіхові шкаглупхи.
Фін полюпить тепе са мене, Берн-Берн, по Коголь люпить пільше мене, мене, мене містега Маншана! І холи Коголь пгафитиме фсіма, лизи у звоїг ногах гидають і гидають, фони пгачуть, пгачуть, пгачуть фони тгохи поганені свичайно ти і я, я, я ми путемо хісти і хісти,і хісти, хісти, хісти, аш токи сфіти з обох поків не пегетвогяться на погошні хогіхові шкаглупхи.
— Порожні горіхові шкарлупки. — Берні хихоче, і чути, як він випускає ще одну цівку слини. — Чимало їжі.
Генрі здається, що жахливий старий Берн-Берн в будь-яку секунду готовий перевернути Бруклінський міст.
— Готімо.
Готімо
— Я йду, — каже Бернсайд. — Але спершу я хочу залишити повідомлення.
Тиша.
Наступне, що чує Генрі, це загадковий свистячий звук, а також «цмок-цмок» від мокрого взуття на мокрій підлозі. Двері до комірчини під сходами, грюкаючи, відчиняються; двері до студії, грюкаючи, зачиняються. Запах озону з’являється і зникає. Вони зникли; Генрі не знає достоту, як це сталось, але відчуває, що він наодинці. Яка різниця, як це сталось? У Генрі є набагато важливіші речі, про які треба подумати.
цмок
цмок
— Напахато фашлифіші спгафи, — каже він уголос. — Цей тип такий же німець, як я рябенька курка.
Напахато фашлифіші спгафи,
Він виповзає з-під довгого столу і використовує його поверхню, щоб підвестися на ноги. Коли він випрямляє спину, голова крутиться і все стає сірим, він хапається за торшер, щоб втримати рівновагу.
— Тільки не непритомній, — каже він. — Не можна втрачати свідомість, ні.
Генрі може йти, він упевнений в цьому. Адже він проходив усе своє життя. До того ж він може водити авто; водити авто навіть легше, ніж ходити, тільки ніхто не наважився дозволити йому продемонструвати свій талант за кермом. Чорт, якщо Рей Чарльз міг водити — він міг і він може, Рей Чарльз, мабуть, у цей час звертає ліворуч з шосе — то чому Генрі Лайден не може? Ну, в даний момент Генрі не має автомобіля, тож йому доведеться задовольнятися швидкою ходьбою, у будь-якому разі настільки жвавою, наскільки це можливо.