Берні й далі протестує, але це битва, в якій він не переможе, і знає це. Разом із голосом і запахом готового тухлого м’яса повітря починає вібрувати і кружляти, оскільки наближається власник голосу. Спершу ми бачимо чорний вир і червону пляму — аскотську краватку, — а тоді проявляється неймовірно видовжене біле обличчя, на якому домінує єдине чорне око акули. Це справжній містер Маншан — створіння, яке може жити лише в голові Берні, за межами Чорного Дому і його магічних околиць. Скоро він буде тут, він смикатиме його до цілковитого пробудження (катуватиме його до остаточного пробудження, якщо доведеться), і він використає Берні, доки ще є така можливість, оскільки містер Маншан не може перевести Тая з камери в Чорному Домі. Коли він буде в Кінцевому світі — Шеол, як каже Берні, — усе буде інакше.

Нарешті Берні розплющує очі. Його покручені руки, які пролили стільки крові, тягнуться, щоб відчути вологу своєї власної крові, яка сочиться крізь сорочку. Бачить закривавлену пляму, скрикує від жаху і лякливості. Він не сприймає те, що сліпий смертельно поранив його, як і те, що саме на це він заслуговує після стількох убивств дітей; він сприймає це, як страшенну несправедливість.

Вперше у нього з’являється неймовірно неприємна думка: а що як йому доведеться ще більше заплатити за те, що він зробив протягом своєї довгої кар’єри. Він бачив Кінцевий світ; він бачив Конґе-роуд, яка пролягає до Дін-та. Випалений, палаючий ланшфт навколо Конґе-роуд — неначе пекло і, звичайно, Ан-так, Велика Комбінація, само собою пекло. А якщо це місце чекає на нього? А якщо…

Він відчуває жахливий паралізуючий біль у животі. Містер Маншан, який тепер уже цілком матеріалізувався, простягає одну димучу, не зовсім прозору руку і торкається рани, якої завдав Генрі викидним ножиком. Берні верещить, сльози течуть старими щоками дітовбивці.

— Ви завдаєте мені болю!

— Тепех йти і зхоби, ях я хасаф.

— Я не можу, — схлипує Берні. — Я вмираю. Подивіться, скільки крові. Ви думаєте, я зможу із цим впоратися? Мені вісімдесят п’ять років, чорт забирай!

— Не рефи, Берн-Берн… з того боку є ті, хто филікують тфої гани.

На містера Маншана, як і на сам Чорний Дім, важко дивитися. Він мерехтить з різних ракурсів. Іноді це страшенно видовжене обличчя (воно приховує більшу частину його тіла, неначе надто велика голова карикатури на газетних шпальтах) має два ока, іноді — одне. Іноді здається, що стирчить рудуватий чубчик з його черепа, а іноді, що містер Маншан такий же лисий, як Юл Брінер. Лише червоні губи і білі ікла, які за ними ховаються, залишаються майже незмінними.