Він що, використав усі свої здібності? Невже він витратив увесь свій дар на одне-єдине божевільне вольове зусилля — врятуватись? Невже це справді так? Він не хоче в це вірити. Гнів спалахує в ньому, і він дає Тайлеру ляпаса. Сильного. Дейл розтуляє рот від здивування. Його голова схиляється вбік, очі розширюються від подиву.

Кепка злітає з голови. Джек стояв на колінах перед хлопчиком. Тепер він відкинувся назад, розвалився на своїй дупі посеред Конґе-роуд. Хлопчик… що?

«Штовхнув мене. Подумки штовхнув мене».

Так. І Джек раптом відчуває нову яскравість цього місця, яскравий жмут світла, який конкурує зі світлом біти Ричі Сексона.

— Тпру, чорт, що відбувається? — кричить Док.

Бджоли теж це відчувають, мабуть, більше ніж чоловіки. Їх заколисуюче дзижчання переходить у пронизливий крик, хмара ще більше темніє, коли вони щільніше гуртуються. Тепер це скидається на гігантський кулак під нахмуреними пузатими хмарами.

— Чому ти мене вдарив? — Тай кричить на Джека, і Джек раптом усвідомлює, що хлопчик міг убити його в пориві, якби захотів.

У Вісконсині ця сила приховувалась (її можна було побачити лише добре натренованим оком). Проте тут… тут…

— Щоб розбудити тебе! — Джек кричить у відповідь. Він, відштовхнувшись, підводиться. — Річ була в ній? — і показує на кепку.

Тай дивиться на неї, тоді киває. «Так. Це кепка. Але ти не знаєш, не можеш знати, як сильно вона діє на тебе, доки не знімеш її. Доки хтось не зіб’є її з твоєї забудькуватої голови». Він повертає погляд до Джека. Його очі широкі і спокійні. В них більше немає збентеження чи тупості. Він точно не світиться, він палахкотить зсередини, і всі це відчувають — силу, яку затьмарив лорд Маншан.

— Що ти хочеш, щоб я зробив? — запитує він.

Тайлер Маршалл — дитинча левиці.

Джек знову показує на Велику Комбінацію.

— Це те, через що тобі довелось усе пережити. Ти Руйнівник. — Він робить великий вдих, а тоді шепоче на вухо хлопчику: — Зруйнуй її.

Тайлер Маршалл повертає голову і дивиться на Джека. Він каже: