— Хочу. Додому.

Якщо в очах хлопчика і був блиск, то тепер він зник. Тепер у нього дурнуватий, шокований вираз обличчя біженця на прикордонному контрольно-пропускному пункті чи на воротах концтабору. Це спустошений вираз обличчя того, хто провів надто багато часу в місцях невезучого опопанакс невезіння. До того ж він дитина, чорт забирай. Всього лише дитина. Він заслуговує кращого, ніж Джек Сойєр збирається йому дати. А втім, Джек Сойєр колись теж заслуговував кращого, ніж те, що отримав, і жив, щоб згодом розповісти про це іншим. Це його не виправдовує, звичайно, але додає мужності бути унікальним.

— Таю. — Він хапає хлопчика за плечі.

— Води. До мами. Додому.

— Ні, — каже Джек. — Ще ні.

Він обертає хлопчика, на його обличчі дуже яскраві бризки крові лорда Малшана. Джек відчуває, що чоловіки, з якими він прийшов, — чоловіки, які ризикнули власним життям і своїм здоровим глуздом заради нього, — починають супитися. І нехай. Він має виконати роботу. Він копісмен, а тут досі домінує злочинність.

— Таю.

Нічого. Хлопчик стоїть, не виявляючи жодного інтересу, він намагається перетворитись на м’ясо, яке нічого не робить, окрім як дихає.

Джек показує на огидну конструкцію з опор, ременів, балок і димоходів. Він показує на сильно втомлених мурашок. Вгорі Велика Комбінація зникає у хмарах, а внизу — у мертвому ґрунті. Як далеко вона тягнеться в кожному напрямку? На милю? На дві? Чи є діти над хмарами? Можливо, вони в кисневих масках, тремтять від холоду, йдучи по бігових доріжках, смикаючи важелі і заводні ручки? Чи змушені діти внизу підтримувати підземний вогонь? Внизу, в лисячих норах і пацючих схованках, де ніколи не світить сонце?

— Що це? — запитує його Джек. — Як ти називаєш це? Як це називав Берні?

Тай навіть не реагує. Джек трясе хлопчика. До того ж не так вже й легко.

— Як ти називаєш це?

— Агов, чуваче, — каже Док, важким, несхвальним голосом. — Це зайве.

— Заткнись, — каже Джек, не дивлячись на нього. Він дивиться на Тая. Намагаючись побачити щось у цих синіх очах, але там лише збентежена порожнеча. Йому потрібно, щоб Тай побачив цю величезну, шкрябаючу машину, що стоїть он там. Щоб справді побачив. А інакше як він зможе зненавидіти її. — Що це?

Після тривалої паузи Тай каже:

— Велика. Це Велика. Це Велика Комбінація. — Слова виходять повільно і мрійливо, неначе він розмовляє у сні.

— Велика Комбінація, так, — каже Джек. — Тепер зупини її.