Вона діставала зброю по одній, відкривала й ретельно чистила, хоча недавно це робила. Вона завжди це робила. Щоразу, як торкалася зброї, перевіряла її й чистила. Ця звичка, ця одержимість щодо зброї, мабуть, урятувала їй життя.

Або зруйнувала його.

Майя на мить заплющила очі.

Скільки божевільних сумнівів у всьому цьому, скільки зачинених дверей. Це почалось у кампусі Академії Франкліна Біддла чи на яхті? Це могло закінчитися просто там, у минулому, чи її бойова місія в Аль Каїмі якось повернула це до життя? Корі винен у тому, що розбудив цих привидів? Чи Клер винна? Чи публікація тієї плівки стала причиною? Поїздка до Тома Дуґласса?

Чи відкриття цього клятого сейфа?

Майя вже не знала. І не була певна, що її це взагалі тривожить.

Зброя на виду, та, яку вона показувала Роджеру Кірсу, уся була легально зареєстрована в Нью Джерсі. Вона була тут, записана й врахована. Майя простягнула руку до задньої стінки, знайшла потрібну точку, натиснула.

Потаємне відділення.

Вона не могла не думати про ту бабусину скриню в домі Клер, про те, як сама ідея несправжньої стінки й потаємного відділення виникла кілька поколінь тому в Києві і як вона сама тепер користується родинною традицією.

Майя досі тримала там два пістолети, обоє куплені за межами штату, тож їх неможливо відстежити до неї. Нічого незаконного в цьому не було. Обидва були на місці. Але ж чого вона чекала? Що привид Джо приходив і викрав один? Чорт, у привидів нема відбитків пальців, чи не так? Привид Джо не відчинив би сейф, навіть якби дуже хотів.

Вона почувалася не при собі.

Дзижчання мобільного сполохало її. Вона глянула на номер. Однак не впізнала його. Натиснула кнопку відповіді і проказала:

— Алло?

— Це Майя Буркетт?

Чоловічий голос, гладенький, наче в хлопців із радіо NPR, але в ньому безпомилково вгадувалося тремтіння.

— Так, хто це?

— Мене звати Крістофер Свейн. Ви надіслали мені листа.

Джо був капітаном футбольної команди разом із ним.

— Так, дякую, що передзвонили.

Тиша. На мить вона подумала, що він поклав слухавку.