— Шейне, послухай мене. Ти маєш мені довіритися, гаразд?

— Ти все повторюєш «довірся мені», наче це якась мантра.

— Не варто було цього казати.

«Усе марно, — подумала вона. — Зараз йому ніяк усього не пояснити».

— Мені треба бігти.

— Майє?

Вона поклала слухавку й заплющила очі.

«Відпусти це», — сказала собі й рушила далі тихою дорогою, відволікшись на дзвінок Шейна, на розповідь Крістофера Свейна, на всі ті емоції й думки, що вирували в її голові.

Може, це пояснює те, що сталося далі.

Їй назустріч їхав фургон. Дорога на три смуги була вузькою, тож вона повільно перемістилася на одну смугу праворуч, щоб авто змогло її об’їхати. Але коли фургон наблизився, то різко рвонув ліворуч, просто перед нею.

Майя вдарила по гальмах, щоб не зіткнутися з ним. Тіло кинуло вперед на пасках безпеки, а зона інстинктів виснувала: її атакують.

Фургон відрізав їй можливість руху, тож вона потягнулася до коробки передач, аби дати задній хід, коли почула, як у вікно постукали. Повернула голову й побачила пістолет, направлений їй у голову. Боковим зором помітила, що біля вікна з боку пасажирського сидіння стоїть іще хтось.

— Усе гаразд, — крізь скло голос чоловіка ледве чувся. — Ми не завдамо вам шкоди.

Як він зміг так швидко дістатися її авта? Він не вибрався з фургона, не вистачило б часу. Значить, усе ретельно сплановано. Хтось зрозумів, що вона поїде в «Солмані». Дорога була тихою, машин мало. Тож ці двоє, мабуть, ховалися за деревами. Фургон зупинив її, і вони з’явилися.

Майя сиділа непорушно й обдумувала варіанти.

— Будь ласка, виходьте з машини й ходімо з нами.

Варіант Перший: дотягнутись до коробки передач і дати задній хід.

Варіант Другий: дістати пістолет із кобури.

Проблема з обома варіантами була проста. Чоловік цілився їй у голову. Можливо, його товариш з іншого боку — теж. Вона не Вайатт Ерп, і це не «Кораль O.K.».[49] Якщо він захоче її застрелити, у неї не буде шансів вчасно дотягнутися ні до коробки передач, ні до пістолета.