Дедалі більше розвиднялося. Чаріті зняла з дверей халат і накинула. Хотілося піти в душ, та вона не зробить цього, доки інші в будинку не почнуть ворушитися. Чужі — ось ким вони були. Навіть обличчя Голлі тепер здавалося їй незнайомим. Це обличчя лише віддалено нагадувало зображення на світлинах із сімейного альбому, що привезла з собою Чаріті. Навіть сама Голлі дивилася на ті фотографії з легким подивом.

Вони повернуться до Касл-Рока, до будинку в кінці міської дороги № 3, до Джо. Вона знову ввійде у звичне русло свого життя, і все піде, як раніше. Так буде найкраще.

Чаріті нагадала собі, що обіцяла зателефонувати Альві близько сьомої. Тоді він якраз снідатиме.

Було кілька хвилин по шостій і надворі тільки-но розвиднялося, коли в Теда почалися судоми.

Десь до п’ятої п’ятнадцять він, здавалося, міцно спав. Прокинувшись, він розворушив Донну, що була трохи задрімала, і почав скаржитися, що голодний і хоче пити. Слова Теда ніби натиснули якусь кнопку глибоко всередині неї, і Донна вперше усвідомила, що й сама хоче їсти. Відчуття спраги було більш-менш стабільним, але вона не пригадувала, щоб думала про їжу ще аж від учорашнього ранку. Несподівано Донна відчула, що помирає з голоду.

Вона втішала Теда, як уміла, заспокоювала його порожніми словами, які все одно вже не мали реального значення: що скоро прийдуть люди, поганого собаку заберуть, а їх урятують.

Реальними були думки про їжу.

Сніданок. Наприклад, візьмімо сніданок: яєчню з двох яєць на маслі, кельнере, з незатвердлим жовтком, якщо ваша ласка. Грінки. Кілька склянок свіжовичавленого апельсинового соку, такого холодного, щоб на склі аж утворилися бісеринки вологи. Канадський бекон. Смажену картоплю. Кашу з висівок із вершками та чорницею: чорненькими ягодами, як завжди говорив її батько. Це була ще одна з тих смішних дурниць, що дратували матір Донни понад усяку міру.

У животі голосно забурчало. Тед розсміявся. Звук його сміху здивував її і приємно вразив своєю несподіваністю. Це було ніби знайти троянду на купі сміття, і вона всміхнулась у відповідь. Від усмішки заболіли губи.

— Ну як, почув?

— Думаю, ти теж зголодніла.

— Якби хтось підкинув мені мак-мафін, я б не відмовилася.

Тед застогнав, і вони обоє знову розсміялися. Надворі Куджо нашорошив вуха. Від звуку їхнього сміху він загарчав і зробив рух, ніби збираючись підвестися, можливо, щоб знову кинутися на машину, та потім безсило опустився на задні лапи і похнюпив голову.

Донна відчула незбагненний душевний підйом, що майже завжди приходить із настанням нового дня. Звичайно ж, скоро все закінчиться. Найгірше точно вже позаду. Наразі фортуна не на їхньому боці, але рано чи пізно їй таки доведеться повернутися до них обличчям.