— У цій справі мені не дає спокою тільки одне, — сказав представник прокуратури. Він тримав записник на колінах, хоча Вік уже розповів усе, що міг. Він просто малював усілякі карлючки. — Якщо відверто, то ця річ виїдає мені мозок.

— Що? — запитав Вік. Він підняв родинний портрет, подивився, перевернув, і з нього в пакет для сміття з негучним зловісним дзенькотом посипалося розбите скло.

— Авто. Де авто вашої дружини?

Прізвище поліцейського було Мейсен: через «е», не «Мейсон», як він повідомив Віка, коли вони тиснули один одному руки. Мейсен підійшов до вікна, неуважно постукуючи записником по нозі. Пошарпана спортивна машина Віка стояла на під’їзній доріжці поряд із крузером Баннермена. Вік забрав її з портлендського аеропорту, коли повертав автомобіль «Евіс», на якому приїхав з Бостона.

— Який це має стосунок до нашої справи? — здивувався Вік.

Мейсен знизав плечима.

— Можливо, ніякого, а може, якийсь і має. Може, це навіть ключове питання. Мабуть, нічого такого, але просто мені це не подобається. Кемп приїжджає сюди і захоплює вашу дружину й сина, так? Навіщо? Він — божевільний. Причина цілком поважна. Він ненавидить програвати. Можливо навіть, у нього таке викривлене поняття про жарти.

Він повторював майже дослівно те, що казав сам Вік.

— Отож, що він робить? Запихає їх у свій розписаний пустельними пейзажами «форд» і або возить їх із собою, або десь зупиняється, правильно?

— Так. Цього я й боюся.

Мейсен відвернувся від вікна й поглянув на нього.

— То де її авто?

— Ну, — Вік щосили намагався зосередитись, та це було важко. Він був надто стомлений. — Можливо…

— Можливо, в нього був спільник. Він і відігнав машину, — вів далі Мейсен. — У такому разі це схоже на викрадення заради викупу. Якщо Кемп викрав їх сам, то зробив це в стані афекту. Якщо ж його мета — гроші, то навіщо взагалі забирати машину? Щоб далі їхати нею? Смішно. «Пінто» ж засвітиться так само, як і фургон, він тільки трішки менш примітний. І повторюю: якщо Кемп був сам, без спільника, хто вів машину?

— Може, він по неї повернувся, — буркнув детектив із поліції штату. — Сховав кудись місіс і малого, а сам повернувся по машину.

— Без спільника це було б проблематично, але, думаю, таке можливо, — сказав Мейсен. — Залишив їх десь поблизу і пішки повернувся по «пінто» місіс Трентон. Або ж відвіз їх кудись далі й повернувся автостопом. Але навіщо?

Уперше розкрив рота Баннермен:

— Авто могла вести вона сама.

Мейсен різко обернувся до нього. Брови його злетіли вгору.

— А якщо він забрав хлопця? — Баннермен глянув на Віка і злегка кивнув. — Перепрошую, містере Трентон, а якщо Кемп захопив вашого сина, зв’язавши або наставивши на нього пістолет, а тоді наказав місіс Трентон їхати слідом і пригрозив, що з хлопцем щось станеться, якщо вона почне викидати коники, наприклад, зверне або ввімкне фари?