Тед, здавалося, знову майже став самим собою. Надто блідий, змарнілий і, незважаючи на сон, страшенно виснажений, та все ж таки це був, без сумніву, її Тед. Донна пригорнула його до себе, і він обійняв її у відповідь. Біль у животі трохи вщух, але подряпини й рани від укусів набрякли і запалилися. З ногою ситуація була гірша, але вона виявила, що вже може її згинати, хоч від цього й робилося боляче, а рана починала кривавитися. У неї залишиться шрам.

Наступні хвилин сорок чи близько того вони розмовляли. Бажаючи, щоб Тед залишався активним, а заразом і якось убити час, Донна запропонувала «двадцять запитань». Тед із захватом погодився. Ця гра йому ніколи не набридала. Єдиною проблемою завжди було змусити когось із батьків пограти в неї. Вони були вже на четвертому колі, коли почалися судоми.

Ще за п’ять запитань до цього Донна здогадалася, що загаданою особою був Фред Реддінг, товариш Теда з дитячого табору, але вирішила потягти час.

— У нього руде волосся? — спитала вона.

— Ні, в нього… в нього… в нього…

Несподівано Теду забракло повітря. Він вдихав із хапливим, уривчастим хлипанням. До її горла стрімко підскочив страх, наповнюючи рот терпким, мідним присмаком.

— Теде? Теде?

Він задихався, вп’явшись нігтями в горло і залишаючи на ньому червоні сліди. Очі закотилися, так що було видно лише краєчок райдужки і сріблясті білки.

— Теде!

Вона схопила його і потрусила. Його адамове яблуко швидко ходило вгору-вниз, як механічний ведмедик на паличці. Якусь мить руки безцільно тріпалися в повітрі, а тоді знову метнулися до горла і заходилися його роздирати. Тед почав видавати здушені, тваринні звуки.

На мить Донна зовсім забула, де перебуває. Схопившись за ручку, вона потягла її вгору і натисла на двері, так ніби це сталося на паркінгу в супермаркеті і хтось от-от прийде на допомогу. Куджо вмить був на ногах: він стрибнув на авто, не встигло воно відчинитися ще й наполовину, можливо, цим рятуючи Донну від власних зубів. Він ударився в напівпрочинені дверцята, впав, а тоді з глухим гарчанням знову кинувся на авто. Рідкі випорожнення стікали на дрібний гравій доріжки.

Донна заверещала і рвучко зачинила дверцята. Куджо стрибнув на бік машини, роблячи вм’ятину ще глибшою. Похитуючись, відійшов назад, а тоді знову кинувся на вікно, вдаряючись у нього з глухим тріском. Срібляста тріщина на склі вмить розділилася на півдесятка приток. Куджо знову стрибнув, і на міцному склі з’явилося ціле павутиння тріщин. Скло ще трималось, але вже вгиналося. Зовнішній світ раптом став молочно-каламутним.