— Нарцисе, це ви чи ні?

Чоловік у сірому костюмі, либонь, власник галереї, стояв перед ним. Вираз його обличчя геть змінився.

— Так, це я. Ми знайомі?

— Я знаю вас за автопортретами. Корто казав, ніби ви кудись зникли…

— Ненадовго, запевняю вас.

Власник галереї був занепокоєний. Він нервово потер долоні і простягнув йому руку.

— Філіпп Пернаті, власник галереї. Ваша виставка мала величезний успіх.

— Так, мені казали.

— Ви… ви так само пишете картини?

— Ні.

— То чому ж ви тут?

Нарцис дедалі дужче розумів, як Пернаті не радий його бачити. Але чому?

— Хотів поглянути на свої роботи.

Галерист полегшено зітхнув. Узяв Нарциса попід руку і припровадив углиб зали, де, певне, був його кабінет.

— Жодної проблеми! Вони тут у мене на знімках, і….

— Ні. Я хочу бачити оригінали.

— Та ж це неможливо! Ваші картини продані.

— Знаю. Дайте мені списка покупців з адресами.

— Про це й мови не може бути! Це конфіденційна інформація.