Коридор. Якщо він нічого не переплутав, ліворуч розташовані зовнішні східці, що провадять до житлових приміщень. Людей о цій порі тут не було, всі пішли вечеряти до іншого будинку. Прокравшись до своєї кімнати, він застромив руку під матрац і дістав пістолета. Тека з паперами у справі Ікара лежала теж там, був там і ніж, і Нарцисів записник. Усе його майно. Весь багаж. Він застромив зброю за пояса, поклав ножа до кишені штанів, а папери до кишені куртки, яку вбрав поверх піджака. Штани від костюма згорнув і взяв під пахву, щоб надіти потім.

Виглянувши в коридор, він роззирнувся. Нікого. Серце шалено гнало кров по жилах. Спускатися східцями вже запізно. Він пішов у протилежному напрямку. У кінці коридора було вікно. Він відчинив його і виліз надвір, плигнувши на парапет, що тягнувся вздовж всієї стіни. До землі звідси було метрів зо три. Можна стрибати, аби впасти в кущі. Він заплющив очі і стрибнув. Йому здалося, ніби падав цілісіньку вічність. Приземлявся він довго, ще одну вічність. Тріск, хруск, щось поламалося. Переконавшись, що опинився серед гілля, вивільнив руки і помацав обличчя й усеньке тіло. Крові нема. Кістки цілі. Ніде нічого не болить. Начебто, слава Богу. Звикаючись, він почав вилазити з кущів, намацуючи ногами тверду землю. Потім скинув куртку і зав’язав її довкола поперека.

А тепер гайда звідсіля. Він помчав уперед, так само тримаючи штани під пахвою. Гілляки хльоскали його по обличчі, з-під ніг летіло дрібне каміння. Він обминав стовбури дерев, не збавляючи ходу, і небавом вибіг на стежину, що круто спускалася в діл. Спробував пригальмувати, та ноги самі понесли його далі. Оглушений, приголомшений, побитий, він біг і біг. Його провадила надія. Раніше чи пізніше ця стежина виведе його до асфальтового шляху. Там він піде пішки. Відхекається трохи. Знайде село. Обов’язково щось придумає. Йому було страшно, та в голові знай пульсувало запитання: як вони відшукали його? Що їм про нього ще відомо?

О дев’ятій вечора показники навігатора перестали мінятися. Об’єкт зупинився десь у горах, трохи вище села Каррос, і стояв там до другої ночі. Анаїс під’їжджала до Ніцци, аж прилад показав, що всюдихід знову рушив із місця. Убивці подалися далі. Анаїс погамувала спокусу негайно помчати їм навздогін — їй потрібно було дізнатися, де саме були вони вночі. Найгірше, що могло статися, — вони зловили Януша. Катували його. Покалічили. Вбили.

Вона дісталася туди о третій ночі. Тут містився спеціалізований заклад Корто. Путівцем довелося повзти, мов черепаха. Незабаром у світлі фар промайнуло таке, що вона аж затряслася. Якби вона була наркоманка, то подумала б, що в неї bad trip[37]. На узбіччі сидів чоловік у костюмі блазня з побіленим лицем і голосно плакав. Неподалік, над купою приморських сосен, за два метри над землею линув у повітрі якийсь чолов’яга. На ґанку першого з двох будинків сидів здоровань, від голови до ніг замурзаний чорною фарбою.