— Коли?

П’єро замислився. Якщо судити з витріщених очей, які робили його схожим на соліста гурту «Кюр» Роберта Сміта, для нього процес мислення точився дуже болісно.

— Учора, — нарешті видихнув він.

Анаїс здерла зі стіни світлину і поклала собі до кишені. Не хотіла, щоб поміж цією різаниною і чоловіком, якого вона хотіла захистити, простежувався зв’язок. Заразом їй згадалася одна подробиця. Як казав Кроньє, Януш сповістив працівникам марсельської нічліжки, що його звати Нарцис. Що це? Нове ім’я? Чи, навпаки, попереднє, те, що він мав, як був пацієнтом вілли Корто?

Вона хутко пішла до свого авто, не звертаючи уваги на юрму божевільних, що плуганилися за нею. Рушаючи, вона мало не задавила когось із них. Авто котилося до брами, а в голові знай пульсувала одна думка. Усе це жахіття свідчило про те, що Януш уцілів. Вона вилаяла себе за те, як тішиться цим, і несамохіть перехрестилася, згадавши про директора і двох санітарів.

Зиркнула в люстерко заднього огляду і побачила, як кілька пацієнтів біжать за автомобілем, збиваючи пилюгу на шляху. Невже вона покине цих сіромах без допомоги і підтримки? Ні, це неможливо.

Відкривши віко мобільника, вона знайшла номера у пам’яті телефона.

— Кроньє?

Полотна скидалися на музичні партитури. Нотний стан, ключі, стрілки… Жодної прямої лінії, тільки якісь закрутини малювали голови, кружляли довкола постатей, креслили символи, витворюючи якусь несамовиту мелодію.

Нарцис нахилився, щоб ліпше роздивитися обличчя та фігури. Чолов’яга в масці. Дельфіни. Корабельні гвинти. Золотаво-охряні полотна справляли враження, неначе в автора своя уява про історію і структуру світобудови. На тлі білих мурів вони сяяли, ніби величезні образи´.

— Ану руки геть! Це ж Вольфлі!

Нарцис обернувся. До нього біг чоловік у лиснючому сірому костюмі, що дуже личив до його чуприни. Років із шістдесят, вузенькі окуляри, охайний. Нарцис усміхнувся йому найчарівнішою зі своїх усмішок. Того ранку він ладен був усім усміхатися. Він був приголомшений тим, що йому поталанило добитися до Парижа і зараз він стояв у галереї Війона-Пернаті, 18, на вулиці Тюренн, неподалік від кварталу Маре.

Вийшовши напередодні з лісу, він попрямував попід ним і врешті опинився на шосе. Майже відразу підкотив ваговоз. Нарцис машинально махнув рукою, і водій зупинився. Він віз якісь вироби з епоксидної смоли в Обервільє, що біля Парижа. І погодився взяти Нарциса, поставивши умову: періодично авто буде провадити пасажир. Ото пощастило! Вони їхали цілісіньку ніч, міняючи один одного за кермом, балакали про те і про се і дрімали потроху.