Едмундсу неодмінно треба було все обговорити з Бакстер.

— Ми ані на крок не наблизилися до встановлення того, хто бажав смерті всім цим людям, — розчаровано сказала Ваніта. — Ніхто з родичів жертв Халіда не потребував нагляду.

Сіммонс передав Едмундсу стосик статей, написаних Ґарландом, і він почав переглядати їх.

— Хай там як, а Чемберс усе одно ніяк не був пов’язаний із Халідом, — сказала Бакстер.

Тепер вона могла згадувати ім’я свого друга без злості чи суму.

Одна зі статей Ґарланда привернула увагу Едмундса. Ґарланд брав інтерв’ю в мера Тернбла, і стаття була такою ж убивчою та наклепницькою, як це вміють писати тільки газети конфіденційно без заяви в суді. Мер був надто зайнятий, просуваючи свої стратегії, і відкрито закликав «зробити Наґіба Халіда жертвою», щоб допомогти йому втілити у життя «Політику з питань поліції та злочинності». Ґарланд зумисне ставив навідні запитання, які заохочували несамовитий напад мера на осоромленого детектива міської поліції Лондона.

— Виглядає, наче перелік «фанатів» Натана, — зауважив Фінлі. — Якби, звісно, у ньому не було його.

— Сказав би ще Фаустівський, — посміхнувся Сіммонс.

Фінлі захихотів.

Едмундс повільно опустив статтю, яку читав, і повернувся до Фінлі. Десь у його втомленій свідомості починала зароджуватися неясна думка. Він знову глянув на статтю на колінах, а потім на дошку в центрі кімнати.

Раптом, усе стало на свої місця.

Нарешті все прояснилося.

— Це Вульф! — випалив він, опускаючи статті на підлогу та наполегливо притискаючи руки до потилиці, силуючись упорядкувати розкидані думки.

— Я пожартував, — ніяково сказав Фінлі.

Інші обмінялися задумливими поглядами, коли Едмундс почав бурмотіти імена собі під ніс. Він сповз зі свого сидіння і засміявся.

— Ми були такими сліпими, — сказав він.

Він почав ходити туди-сюди.

— Весь цей час я помилявся. Халід ніколи не був ключем, ним постійно був Вульф!

— Про що в біса ти торочиш, Едмундсе? — запитала Бакстер.