Було дуже незручно й сумно, що їй раптом знадобилося піти. Зазвичай, коли вони прощалися, то завжди планували щось на майбутнє: «побачимося завтра», «зустрінемося за обідом у вівторок» чи «я передзвоню тобі з приводу йоги», однак цього разу нічого такого не було.

— Скоро побачимося, — зрештою таки вимовила Лаура вже після того, як коротко чмокнула Ізабеллу в щоку, а потім пішла до шосе, щоб спіймати таксі. Вона вагалася, чи варто їй озиратися, невпевнена в тому, яким буде вираз обличчя Ізабелли, а коли озирнулася, бажаючи всміхнутися їй та втішити їх обох, побачила лише зачинені двері.

Коли вона зайшла до будинку, усередині було холодно й темно. Лаура ввімкнула опалення й пішла приготувати собі чаю, але коли дістала з холодильника молоко, то помітила півпляшки вина й натомість налила собі келих. Вона знала, що алкоголь не вгамує її меланхолійного настрою, але що за чорт. Вона боролася із собою, щоб приготувати щось поїсти, і таки вмовила себе приготувати щось і для Говарда. Це був його перший день після робочої конференції, і він не попереджав, що затримається.

Знайшовши собі заняття, Лаура відчула себе трохи краще й, увімкнувши радіо, почала готувати соус болоньєзе. До того часу, коли вона почула, як із барлогу піднімається ліфт, усе було вже готове. Лаура вирішила, що сьогодні вони могли поїсти на кухні, а не в їдальні. Це було б щось нове, і їм було б корисно посидіти там, де на них не тиснули б давні звички. Коли зайшов Говард, вона вже майже накрила на стіл. Помітивши, чим вона займалася, він зупинився.

— Привіт. Голодний? — бадьоро запитала вона, тримаючи в руках ножі та виделки.

Він глянув на плиту.

— Спагеті болоньєзе.

Говард кивнув і пішов помити руки в раковині.

— Я можу тобі налити?

Говард напружився.

— Може, припиниш?

— Припиню що?

— Так по-дурному прикидатися.

Лаура всміхнулася, щиро здивована, але, очевидно, це роздратувало його ще більше. Потім вона звернула увагу, яким холодним він був, яким злим.

— Ніколи не думав, що ти така…

— Яка?

Він вагався.

— Ница.

Вона була здивована тим, як сильно він іще може її образити. Говард поліз до кишені й витягнув листа, а потім поклав його на стіл. Лаура глянула на конверт. Він був адресований Маріанні Паркер. Вона інстинктивно відійшла. Листи його коханки? Чому він приніс їх додому? А потім придивилася ближче й скрикнула. То був її почерк. Лаура повільно потягла до себе конверт.

— Відкрий. Хоча, звісно ж, ти й так знаєш, що всередині.