Черрі поклала листа на коліна, уже розуміючи, що Даніель не повинен його побачити. Цей лист має загубитися, портьє, напевно, поклав його не туди. Звичайно, що він скаже про нього Даніелю, а ще те, що він був від Лаури, однак, оскільки Даніель із нею не розмовляв, очевидно, його не надто цікавитиме, що в ньому було. Несподівано вона підвелася. Лаура ще не знала про заручини, але Черрі розуміла, що Даніель усе одно повідомить їй. Лаура мусила б змиритися й робити те, що робила б будь-яка майбутня свекруха, коли її син одружувався: усвідомити своє місце, відведене для неї в його житті, і
Черрі чекала аж до понеділка, коли були найменші шанси на те, що Говард приїде на поле для гольфу. Якось Даніель згадував, до якого клубу належав його батько, і коли вона в’їхала у ворота Королівського гольф-клубу Сюррею, то побачила, що він виглядав так само неймовірно, як і на фото на веб-сайті. Черрі повільно проїхала повз будівлю клубу, де стіни були обвиті плющем, під колесами хрускотів гравій, і попрямувала до стоянки.
Черрі зупинила авто в тихому куточку, де більше нікого не було, проте звідти вона бачила будівлю клубу. Вона вийшла й попрямувала до входу. Штовхнувши великі подвійні двері, зайшла всередину. Тут пахло воском та грішми й під ногами лежав товстий пухнастий килим. Черрі помітила на стінах дерев’яні дошки з переліками переможців турнірів. Вона зупинилася й прочитала написи золотими літерами, рядочки імен, починаючи з 1875 року. А потім побачила його ім’я. Містер Говард Кавендіш навпроти 2015 року, переможець зимової ліги разом із місіс Маріанною Паркер. Вони також вигравали в 2014, 2012 та 2011. Треба ж таке, гарна пара. На якийсь час їхні імена зникали, проте потім вона побачила їх у переліку знову навпроти 1995 року. Перерва була довгою, і Черрі стало цікаво, чому ж так трапилося. Можливо, вони були не у формі. На дошці з недавніми переможцями теж були їхні фото, і погляд Черрі був прикутий до фотографії Говарда та Маріанни. Вона вивчала світлину, шукаючи щось цікаве. Говард доволі розслаблено обіймав її за плечі, і обоє дивилися в камеру та всміхалися.
— Я можу вам допомогти?
Біля неї зупинився чоловік середнього віку, вбраний у кепку та тьмяні штани.
Він належав до того типу чоловіків, які знають практично все про свій гольф-клуб, тих, хто мав палкі переконання щодо того, хто міг приєднатися до клубу, а також був обізнаний з етикетом. Черрі зраділа, що одягла один із костюмів із тих часів, коли працювала в агентстві нерухомості, і осяяла його чарівною усмішкою.