«Я осліп!» — волав він, тягнучи Саллівана, відчуваючи, як кров того насичує його форму. Салліван теж кричав. Якби Салліван перестав кричати, чи скинув би його Віллі з плеча і побіг далі сам, намагаючись вирватися із засідки? Мабуть, ні. Тому що тоді він уже знав, хто був Салліван, точно знав. Це був Саллі з дорогого рідного міста, Саллі, що в дорогому рідному місті зустрічався з Керол Джербер.

«Я осліп, я осліп, я осліп!» — ось що волав Віллі Ширмен, доки волік Саллівана. Світ після вибуху дійсно здавався майже чисто білим, але він і досі пам’ятає, що бачив, як кулі обчухрують листя і глухо вганяються в стовбури дерев; пригадує, як один з хлопців, що вранці був у селі, затискає долонею горло. Пригадує, як кров фонтаном бризкала з-поміж його пальців, заливаючи уніформу. Інший хлопець з «Дельти 2–2» — його звали Паґано — обхопивши пораненого за талію, підштовхував повз Віллі Ширмена, який постійно спотикався і дійсно майже нічого не бачив, волаючи: «Я осліп, я осліп, я сліпий!» Він вдихав запах крові Саллівана, її сморід. А в гелікоптері білизна тільки подужчала. Обличчя опечене, волосся обсмалене, шкіра голови обгоріла, а світ — білий. Він був обпалений і курився: просто ще один втікач із півакра пекла. Він гадав, що більше ніколи не буде бачити, втім йому стало якось аж легше. Але, звичайно ж, зір повернувся.

З часом.

Жінка в червоному блейзері порівнялася з ним.

— Вам допомогти, сер? — питає вона.

— Не треба, мем, — відповідає Сліпий Віллі. Безперервно рухаючись, тростинка перестає простукувати підлогу й обстежує порожнечу. Погойдується взад-вперед, обводячи контури сходинок. Сліпий Віллі киває, потім обережно, але впевнено простує вперед, поки не торкається перил рукою з неоковирним саквояжем. Він перекладає його в руку з тростинкою, хапається за перила, тоді повертається до жінки. Він пильнує і всміхається не прямо їй, а трохи ліворуч. — Ні, дякую, мені неважко. Веселого Різдва.

Він починає сходити, постукуючи тростинкою перед собою, легко тримаючи саквояж і палицю в одній руці. Він легкий, майже порожній. Пізніше, звісно, це буде вже інша історія.

10:15

10:15

П’ята авеню прикрашена до свят, блиск і пишнота, яку він ледь бачить. Ліхтарі повиті гірляндами падуба. Великі крамниці перетворилися на барвисті коробки з різдвяними подарунками, аж до гігантських червоних бантів. Вінок, діаметром щонайменше футів сорок, оздоблює поважний сірий фасад «Берґдорфа». Усюди мерехтять вогники. У вітрині «Сакса» супермодна лялечка з гордовитим «чи не пішов би ти» виразом — майже повна нестача грудей і стегон — осідлала мотоцикл «Гарлі-Девідсон». На ній ковпак Санти, мотоциклетна куртка, оторочена хутром, чоботи до стегон і більш нічого. З керма мотоцикла звисають срібні дзвіночки. Десь неподалік святковий хор співає «Святу ніч», не найулюбленіший мотив Сліпого Віллі, та все ж значно краще, ніж «Чи чуєш, що чую я».