МАРБЛ підійшов до дверей під руку з Нейтом. Нейтові відчайдушно хотілося спитати, чи МАРБЛ чув щось — бодай що-небудь — про Домініку, але не можна. Через сувору конспірацію він ніколи не казав МАРБЛу про вербування Домініки, як і про її місію розкрити крота через Нейта. Агенти просто не знали інших агентів.

Натомість Нейт сказав:

— Ми чули, що Ваню Єгорова нещодавно підвищили.

— Ваня відчайдушний, — сказав МАРБЛ. — Я знаю його вже двадцять років. Він хоче керувати Службою, але не має достатньої підтримки у Кремлі, від сам-знаєш-кого. Йому потрібна успішна операція, щоб oboroten — його хазяїн-перевертень — лишився задоволений. Якщо все вийде з ЛЕБЕДЕМ, це може допомогти йому, але знадобиться щось іще, щось драматичне.

— Як що? — спитав Нейт.

— Спіймати мене, наприклад. — МАРБЛ засміявся. — Не бажатиму йому успіху.

МАРБЛ тепло стиснув Нейтову руку. Він щось замислив, Нейт відчув це.

— Є щось іще?

— Маю прохання, повідомлення, яке хочу передати, — сказав МАРБЛ.

— Атож, — сказав Нейт.

— Я хочу поговорити з Бенфордом, якщо він зможе приїхати до Нью-Йорка через два дні. Маю дещо з ним обговорити.

МАРБЛ заглянув Нейту у вічі.

— Хочете, щоб я передав йому повідомлення?

— Нейте, не хочу ображати тебе, але мені треба поговорити з Бенфордом напряму. Розумієш?

МАРБЛ оглянув Нейтове обличчя, та не побачив нічого, крім прихильності й розуміння.

— Звісно розумію, Дядьку, — сказав Нейт. — Він приїде.

МАРБЛ відчинив двері; Нейт помітив інстинктивну, невловиму тривогу старого, поки той оглядав коридор.

— Spokoinoi nochi, — сказав МАРБЛ.