Він був старою шльондрою з дюжиною закордонних завдань за плечима. Закріпився на посаді, працюючи з Кубою, а в середині кар’єри перейшов до роботи з Росією, коли виявилось, що вся когорта кубинських агентів ЦРУ — півсотні з тих, яких завербували, наставляли і які три десятиліття проводили розвідку, — за винятком двох, були подвійними агентами, цілком підконтрольними Генеральному управлінню Розвідки в Гавані. Це відкриття назавжди деморалізувало ту дюжину ветеранів, що присвятили все своє професійне життя операціям на Кубі, а для УР це стало кращим способом знищити кубинський відділ ЦРУ, ніж якби вони підірвали його.

Наразі шеф ВОРЦЄ опікувався російськими справами по всьому світу. Керував нинішніми агентами — двома десятками найкращих, надійних виконавців. МАРБЛ і досі був незамінним у когорті ВОР, та на прикметі були й інші кандидати, що гарно розвивалися.

Кожного ранку він перечитував «щоденний звіт» — колись це була тридюймова пачка друкованих телеграм, а нині — каскад каблограм, що мерехтіли в нього на екрані, — від молодих офіцерів з резидентур по всьому світу про їхні «напрацювання». Глобальна палітра подій від самого Ріо до Сінгапура чи Стамбула, описання контактів, зав’язаної дружби, п’яних вечорів, проведених, повзаючи навкарачки, з російськими другими секретарями аташе або, що ще потішніше, з підозрюваними офіцерами розвідки з СВР чи ГРУ.

Остання каблограма навіяла на нього спогад. Молода й товариська дружина офіцера розвідки ЦРУ, призначеного до однієї курної африканської столиці, поділилася бабусиним рецептом дерунів з сиром із новою нареченою доволі таки видного майора ГРУ. Жінки заприязнилися, коли молода росіянка розридалася над тарілкою золотистих дерунів. Вона тужила за батьківщиною і згадала власну бабусю. «Добряче нагодуй її дерунами, і вона сама перекинеться», — подумав шеф ВОРЦЄ.

На такому тлі раз, двічі, а то й п’ять разів на рік десь у світі когось вербували. Людина у скрутному становищі казала «da», хай це була м’яка, непряма, братня чи й просто ділова пропозиція. А далі обіг каблограм зростав, бо штаб-квартира і резидентура, про яку йшлося, поринали в таїнства виробництва, затвердження, методології і, в кількох смачних, виняткових справах, внутрішнього облаштування — повернення кадра до Москви.

Як завжди, існували й проблеми. Об’єкти вербування втрачали впевненість із першими ж променями похмільного світанку. Інші не могли — нізащо в світі — набратися духу кинути виклик своїй системі. Дехто зникав із поля зору, просто повідомивши своє начальство про пропозицію американців, і, найближчим же рейсом Аерофлоту, їх забирали назад до Москви, де до них було не дістатися.