— Звичайно, — сказав Бенфорд. — Тут не потрібно ніякої фальшивої скромності. Це буде неабияка втрата. Ти незамінний.
— А затим полетять нестримні крики твоїх покровителів, накази замінити агентуру, підбір не тих кандидатів, поспішне вербування.
— Перевірений часом процес, він зберігає молодість таким, як я, — сказав Бенфорд. — Володю, до чого ти хилиш? Я вже очікую, що ти попросиш «розрахувати» тебе.
— Я пропоную тобі свого наступника, заміну для продовження роботи.
За багато років Бенфорд надивився багато чого, аби нічому не дивуватися, але все одно нахилився ближче.
— Володю, з усієї повагою, це ти кажеш мені, що у тебе є протеже? Хтось, хто знає про нашу з тобою роботу?
Бенфорд уже уявив собі перше речення службового листа КР, в якому напише про
— Ні, вона не здогадується про нашу роботу. Це прийде з часом, коли я натреную і підготую її.
—
— Заспокойся, Бенфорде, така особа існує.
— Благаю, скажи, хто це, — мовив Бенфорд.
— Домініка Єгорова, небога Вані Єгорова, — сказав МАРБЛ.
— Ти жартуєш, — сказав Бенфорд з незворушним обличчям, не зводячи погляду, наливаючи ще бренді твердою рукою.
Думки одна за одною блискавицями пролітали тим накрученим розумом: «Господи-Боже, вона жива. Двоє агентів зустрілися. Вони працюють разом. Господи, благаю, вони ж не ділилися секретами, поїдаючи борщ у кафетерії. Молодому Нешу додасться роботи». І, зрештою, яскравий спалах: «Курва, а це може спрацювати».
— Скажи, чому, — мовив Бенфорд з безмірним скептицизмом. — Благаю, Володю, поки не закінчилось бренді і я не протверезів.
МАРБЛ постукав вказівним пальцем по столу:
— Бенфорде, відкрий нарешті вуха. Це ж бездоганна