Вони зупинилися в іншій таверні випити кави, і Ґейбл замовив два келихи мавродафні, солодкого й темного, як артеріальна кров, кольором якого колись описував море Гомер. Гірлянди на навісі таверни мерехтіли, а на пляжі хлюпотіли невеличкі хвильки, невидимі в темряві. Дивлячись на велике м’ясисте обличчя Ґейбла й коротко підстрижене волосся, Домініка, спершись на плетену спинку, очікувала, коли він почне дійство.

— Ви збираєтесь щось сказати мені, так, Bratok? — запитала Домініка.

Ґебл проігнорував ці слова і сказав, що хоче попросити її подумати про все серйозно, хоче, щоб вона обміркувала все сама. А він пояснить, що це все, на його погляд, значить для неї. Вона погодилась вислухати, очікуючи якихось викрутасів від нього, одначе його пурпурова аура сказала їй, що він, мабуть, таки казатиме правду. Мабуть.

Ґейбл припустив, що її початкові причини приєднатися до СВР були щирі, правдиві й непідробні. Вона хотіла прислужитися своїй країні, мати змогу проявити себе на складній роботі. Виявилось, що служба дається їй легко. От тільки все обіцяне їй пішло по вітру через нелюдськість системи. Нічого не лишилось.

— Я поки правильно кажу? — спитав він.

Домініка відсунулась і кивнула. Його пурпурове світіння було рівне й сильне.

— О’кей, — сказав Ґейбл, — а далі через наказ, долю чи просто вдачу ти зустрічаєш Нейта Неша, і він не схожий ні на кого, кого ти досі знала, — це стосується й інших симпатичних старших офіцерів ЦРУ, — тож ти вмочуєш пальчики у воду, аби перевірити, яка вона, гадаєш, а раптом зможеш помститися своїм падлюкам. І питання тут не в грошах чи ідеології, справа варта самої себе.

Ґейбл замовив у офіціанта ще два келихи вина.

— А тоді стається щось дивовижне. Ти усвідомлюєш, що насолоджуєшся кожним днем життя, ризиком, складністю, крижаним холодом, обманом і тим секретом, який тримаєш у голові. Ти насолоджуєшся тим, що у тебе з’являється справж­ній смак до цього.

Принесли вино, і Ґейбл відпив зі свого келиха.

— Я правильно кажу? — сказав він.

Домініка схрестила руки.

— Але тут тебе раптом знову зрадили, цього разу вже люди, яких ти вважала хорошими хлопцями, от тільки ти все неправильно зрозуміла.

Домініка відвела погляд, кліпаючи.

— Генерал, Бенфорд і всі ми хотіли, аби ти зайняла генералове місце першої скрипки в Москві. Мабуть, слід було таки спитати в тебе, тільки ми цього не зробили. І от ми дійшли до останньої дії, і Бенфорд намагається повернути тебе до Москви, але, золотце, тут все залежить лише від тебе. Тебе ніхто не примушуватиме; ти маєш вирішувати сама.