Понад століття суперечлива базиліка Святого Сімейства Ґауді продовжує будуватися виключно на пожертви вірян. Традиціоналісти критикують її моторошну органічність і «біоміметичний дизайн», а модерністи палко вихваляють плинність її «гіперболоїдних» форм, які відображують природний світ.

— Справді, вона незвичайна, — сказала Амбра, знову розвернувшись до Ленґдона, — але все-таки це католицька церква! А Едмонда ти знаєш…

——

«О так, я знаю Едмонда! — подумав Ленґдон. — Знаю досить, щоб розуміти: він вважає, що в Саграді Фамілії є свої таємна мета і символізм, які виходять за межі християнства».

Відтоді, як у 1882 році заклали підмурівки незвичайного храму, почали ходити всілякі чутки про таємний код його дверей, інопланетну природу гелікоїдних колон, сповнених символів фасадів, математику різьблень і їх магічні квадрати, страшнувату «скелетоподібну» конструкцію, дуже схожу на перекручені кістки й сполучні тканини.

Ленґдон про ці теорії, звичайно, знав, але не особливо в них вірив. Однак за кілька років до того Едмонд здивував Ленґдона, зізнавшись, що є одним із дедалі численніших фанатів Ґауді, які таємно вірять, що Саграда Фамілія задумана не зовсім як християнська церква, — можливо, навіть як містичний храм науки й сил природи.

Ленґдон вважав, що ця гіпотеза малоймовірна, й нагадував Едмондові, що Ґауді був ревним католиком, про якого у Ватикані були такої високої думки, що назвали Божим архітектором і навіть розглядали можливість його беатифікації. Незвичайна символіка базиліки, запевняв Кірша Ленґдон, є просто незвичайним модерністським трактуванням християнської символіки.

Едмонд на це тільки стримано усміхнувся, наче зберігав таємницю, якою ще не був готовий поділитися.

«Ще один секрет Кірша, — думав тепер Ленґдон. — Як і його таємна боротьба з раком».

— Навіть якщо Едмонд справді позичив їм книжку, — продовжила Амбра, — і навіть якщо ми її знайдемо, то, гортаючи, все одно не відшукаємо того рядка. Не міг же Едмонд ставити позначки в безцінному рукописі.

— Амбро, — м’яко всміхнувся Ленґдон, — поглянь на зворот картки.

Вона подивилася на картку, перевернула, прочитала напис на другому боці.

Не вірячи своїм очам, перечитала.

І коли знову поглянула на Ленґдона, то в її очах зажевріла надія.

— Як я й казав, — усміхнувся Ленґдон, — нам варто летіти туди!

Але радість Амбри розвіялася так само швидко, як і з’явилася.

— Однаково є проблема. Навіть якщо ми знайдемо пароль…

— Я розумію, ми втратили телефон Едмонда, тож не можемо зв’язатися з Вінстоном.

— Саме так.

— Гадаю, це теж можна владнати.