Саграда Фамілія не здається за найстрашніших обставин, а продовжує рости.

Протягом останнього десятиліття фінансовий статус церкви помітно покращився: скарбницю поповнює продаж квитків понад чотирьом мільйонам відвідувачів на рік, які добряче платять за екскурсію ще не добудованим храмом. Нині, оголосивши заплановану дату завершення — 2026 рік, століття від смерті Ґауді, — Саграда Фамілія немовби отримала друге дихання, і її шпилі, поспішаючи, тягнуться до небес із оновленою надією.

Отець Жоакім Бенья — найстарший священик і настоятель Сагради Фамілії — був життєрадісним дідусем із круглими окулярами на повсякчас усміхненому круглому обличчі, котре вінчало мале сухеньке тіло, вкутане в сутану. Бенья мріяв дожити до завершення грандіозного храму.

Тільки от цієї ночі отець Бенья сидів у своєму кабінеті зовсім не усміхнений. Він затримався в церковних справах, але тепер прикипів до комп’ютера, стежачи за драмою, що розгорнулася в Більбао.

«Едмонда Кірша вбито».

Останні три місяці між Беньєю і Кіршем зав’язалася несподівана й зворушлива дружба. Загальновідомий атеїст, на превеликий подив настоятеля, підійшов до нього особисто й запропонував велику пожертву на майбутній храм. Сума була безпрецедентна і стала б у надзвичайній пригоді.

«Навіщо Кіршу жертвувати ці гроші? — гадав Бенья, підозрюючи, що тут щось не те. — Гра на публіку? Чи, може, він хоче якось вплинути на будівництво?»

У відповідь на пожертву футурист висловив отцеві лиш одне прохання.

Бенья вислухав його, вагаючись. «Що — і все?»

— Для мене особисто це дуже важливо, — мовив Кірш. — Я дуже сподіваюся, що ви виконаєте моє прохання.

Бенья був людиною довірливою, але тієї миті в нього виникло відчуття, що він танцює з дияволом. Настоятель зловив себе на тому, що намагається знайти в очах Кірша якийсь прихований мотив. І побачив. За маскою легковажної люб’язності в душі Кірша палав відчай, її стискала тяжка втома: запалі очі й худе тіло співрозмовника викликали в Беньї спогади про те, як він у свої семінарські часи працював у хоспісі.

«Едмонд Кірш дуже хворий».

Бенья замислився: може, цей чоловік помирає, і ця пожертва — це така собі спонтанна спроба помиритися з Богом, зневагу до якого він постійно демонстрував.

«Найбільш самовпевнена людина перед лицем смерті сповнюється страху».

Бенья подумав про першого християнського євангеліста — святого Йоана, який присвятив життя тому, щоб показувати тим, хто ще не увірував, славу Ісуса Христа. Якщо безвірник, такий як Кірш, хоче взяти участь у будівництві Божого храму, то відмовити було б жорстоко, не по-християнськи.