Розділ 92

Розділ 92

Амбра Відаль сиділа зачарована, уявляючи, як мільйони людей по всьому світу просто в ту саму мить, як і вона, захоплені презентацією Едмонда.

— То чого ж мені бракує? — промовив Едмонд. — Чому в моєму первісному бульйоні не утворюється життя? Я не знав — тож я зробив те, що роблять усі успішні вчені: спитав того, хто розумніший!

На екрані з’явилася поважна жінка в окулярах — доктор Констанс Ґерхард, біохімік зі Стенфордського університету.

— Як ми можемо створити життя? — Вчена засміялася й похитала головою. — Не можемо! У тому й річ. Коли йдеться про процес такого створення — перехід межі, яка розділяє неживі хімічні речовини і живих істот, — тут наука сьогодні безсила. Немає способу пояснити, як це відбувається. Власне, саме уявлення, що клітини якимось чином організувались у форми життя, прямо суперечить закону ентропії!

— Ентропія, — промовив Едмонд, який тепер уже прогулювався гарним пляжем. — «Ентропія» — це просто красиве слово на позначення того, що все розпадається. Науково висловлюючись, «організована система неуникно деградує». — Він клацнув пальцями — і біля його ніг з’явився вигадливий пісковий замок. — Ось я щойно організував мільйони піщин у цей замок. Подивимося, що на це скаже всесвіт.

За кілька секунд накочується хвиля і змиває замок.

— Отож: усесвіт помітив мій організований пісочок і дезорганізував його, розмазав по пляжу. Це ентропія в дії. Не буває такого, щоб хвиля накотила на берег — і зліпила з піску замок. Ентропія розчиняє структуру. Піскові замки у всесвіті ніколи не з’являються: вони тільки зникають.

Едмонд клацнув пальцями та опинився на елегантній кухні.

— Коли ви нагріваєте каву, — промовив він, дістаючи з мікрохвильової печі чашку, над якою здіймається пара, — ви в ній зосереджуєте енергію. Якщо ви залишите свій кухоль на столі на годину — тепло розчиниться в кімнаті й розподілиться рівномірно, як пісок на пляжі. Знов ентропія. І це незворотний процес. Хоч скільки чекайте — всесвіт вам каву в якийсь чарівний спосіб назад не підігріє. — Едмонд усміхнувся. — Ну так само, як не збере докупи розбите яйце чи не відбудує змитий у море замок із піску.

Амбра згадала, що колись бачила інсталяцію «Ентропія» — ряд бетонних блоків, де кожен наступний був більш пошкоджений, а останній становив купу уламків.

Науковець в окулярах, доктор Ґерхард, знову з’явилася на екрані.

— Ми живемо в ентропійному всесвіті, — сказала вона, — у світі, де закони фізики не організують, а рандомізують усе. Тож питання стоїть так: як могли неживі речовини магічно організуватись у складні форми життя? Я ніколи не була релігійною людиною, але маю відзначити: існування життя — це єдина наукова загадка, яка мене могла б схилити до того, щоб розглядати можливість існування Творця всерйоз.