— Роберте, — сказала вона, — можна особисте питання?

— Звичайно.

Вона завагалася.

— А для тебе особисто… законів фізики досить?

Ленґдон подивився на неї так, ніби очікував зовсім іншого питання.

— Досить для чого?

— З духовної точки зору, — сказала Амбра. — Чи досить просто жити у всесвіті, де за законами природи життя зароджується саме? Чи краще… щоб був Бог? — Вона сором’язливо замовкла. — Вибач, після того, що ми цієї ночі пережили, це, мабуть, дивне питання.

— Ну, — всміхнувся Ленґдон, — гадаю, якісний сон би покращив мою відповідь. Але ні, не досить — і це не дивно. Мене весь час питають, чи я вірю в Бога.

— І що ти відповідаєш?

— Правду, — сказав професор. — Я кажу, що для мене питання Бога полягає в розумінні відмінностей між кодом і закономірністю.

Амбра уважно подивилася на нього.

— Щось я не зовсім розумію…

— Коди і закономірності дуже відрізняються, — сказав Ленґдон. — А багато людей їх плутають. У моїй справі необхідно розуміти їх принципову відмінність.

— Яку ж?

Ленґдон зупинився й подивився на Амбру.

— Закономірність — це будь-яка чітко організована послідовність. Закономірності в природі всюди: це і спіральне розташування насінин у соняху, і рівні шестикутники стільників, і кола на воді там, де вистрибнула риба, і так далі.

— Так. А код?

— Коди — річ особлива! — підвищив голос Ленґдон. — Код, за означенням, повинен нести інформацію. Він не просто формує закономірність: код передає дані, має значення. Прикладами коду є письмова мова, музичний запис, математичні рівняння, комп’ютерні мови, навіть просто символи, наприклад розп’яття. Усі ці приклади передають якесь значення чи інформацію, на відміну від того ж соняха.

Амбра зрозуміла, про що йдеться, але все-таки до чого тут Бог?

— Інша відмінність між кодом і закономірністю, — продовжив Ленґдон, — та, що коди в природному світі не зустрічаються. Ноти на деревах не ростуть, символи самі на піску не виникають. Код — це винахід свідомості розумної істоти.