— Скажи мені, що в лікті тільки вивих, — видихнув Юн.

— Я б із задоволенням, та боюся, що там перелом, — відповів Ралф. — Тобі все одно пощастило, чоловіче. Якби він краще тебе поцілив, то міг би й відірвати руку нижче ліктя. Не знаю, з чого він стріляє, та з чогось великого.

— Плече точно звихнулось, — сказав Юн. — Коли руку назад відкинуло. Блять! Що робитимемо, аміго? Він нас пришпилив.

— Голлі? — спитав Ралф. — Є ідеї?

Вона похитала головою і відповіла:

— У Болтонів у мене було чотири позначки, тут — жодної. «Злізь», так він кричав? Ви чули, як…

Снайпер знову почав стріляти. Тіло Алека Пеллі підстрибнуло й завмерло.

— Я тебе дістану, Андерсон! — долинув крик із верхівки пагорба. — Дістану тебе, малий Ралфі! Усіх вас дістану!

Юн вражено глянув на Ралфа.

— Ми дали маху, — сказала Голлі. — У чужинця таки був свій Ренфілд. І хто б то не був, він тебе знає, Ралфе. А ти його?

Ралф похитав головою. Стрілець верещав високим голосом, мало не завивав, а між камінням котилося відлуння. То міг бути будь-хто.

Юн глянув на поранену руку. Кровило повільніше, а от набрякало так само швидко. Невдовзі навіть подоби на ліктьовий суглоб не лишиться.

— Болить гірше, ніж коли в мене кутні зуби спаскудились. Ралфе, скажи, що в тебе є ідея.

Ралф кинувся до протилежного краю будівлі, стулив долоні рупором навколо рота й закричав:

— Поліція вже в дорозі, паскудо! Дорожній патруль! Ці хлопці не припрошуватимуть тебе здатися, одразу пристрелять, як скаженого пса! Як хочеш жити, то краще тікай!

Мовчанка, потім ще один крик. Від болю, чи від сміху, чи від усього разом. Потім — ще два постріли. Одна куля врізалась у будівлю над головою Ралфа, відбила дошку й пустила цілий фонтан уламків. Ралф відійшов назад і поглянув на двох вцілілих у засідці.