— Зараз! Ну, ну, ну!

Ралф теж підвівся. Голлі встала поруч із ним. Як і того дня, коли застрелили Террі Мейтленда, Ралф розрізняв усе до найменшої дрібнички. Він поклав руку Голлі на талію. Високо в небі, розпластавши крила, кружляв птах. Шипіли шини. Кросовер став похилятися на бік водія. На верхівці пагорба детектив помітив нетривкі, рухливі спалахи, що мали бути оптичним прицілом на гвинтівці того покидька. Ралф уявлення не мав, чого приціл так рухається, та йому було байдуже. Пролунав другий крик, потім третій, останній мало не перейшов у виск. Голлі схопила Юна за руку й смикнула. Він зачаровано поглянув на неї, наче його щойно видерли зі сну, і Ралф здогадався, що лейтенант уже наготувався померти. Чекав на смерть. Усі троє чкурнули до схованки сувенірної крамниці, і хоч до неї від смертельно ураженого кросовера було футів двісті [253], вони рухалися, мов у вповільненій зйомці, наче трійко кращих друзів наприкінці дурнуватої романтичної комедії. Тільки в таких фільмах ніхто не пробігає повз понівечені тіла двох чоловіків, які всього півтори хвилини тому були живі та здорові. У таких фільмах ніхто не вступає в калюжу свіжої крові, полишаючи по собі яскраво-червоні сліди. Прозвучав іще один постріл, і Юн закричав:

— Поцілив! Цей хрін в мене поцілив!

І повалився на землю.

  13

Джек перезаряджав гвинтівку, у вухах дзвеніло, аж тут гримучник вирішив, що годі терпіти цього набридливого незнайомця на своїй території. Змія вкусила його високо за праву литку. Ікла без жодних проблем проштрикнули бавовняні штани Джека, а отрутоносні мішечки були повні. Джек перекотився, тримаючи гвинтівку високо над головою правицею, і закричав — не від болю, біль тільки починався, а від самого вигляду гримучника, який повз угору ногою, клацав своїм роздвоєним язиком і не спускав із жертви своїх чорних очей-намистинок. Його ковзка вага була просто огидна. Змія знов укусила Джека, цього разу в стегно, і продовжила свій звивистий шлях угору, без перестану тріскочучи хвостом. Наступний укус може припасти на яєчка.

— Злізь! ЗЛІЗЬ, БЛЯХА, З МЕНЕ!

Спробувати позбутися гримучника за допомогою гвинтівки — справа марна, він надто вертлявий, тож Джек кинув зброю й обома руками схопив змію. Вона кинулася на правий зап’ясток, промахнулася першого разу, але на другий попала й лишила в шкірі дірки розміром із двокрапку в газетному заголовку. Та отруйні залози вже спорожніли. Джек цього не знав, але йому було й байдуже. Він викрутив гримучника руками, мов білизну віджимав, і побачив, як луската шкура луснула. Унизу хтось раз у раз стріляв (з пістолета, якщо судити зі звуку), але відстань була завелика і кулі не долі­тали. Джек жбурнув гримучника й простежив, як він ляснув об скелястий кругляк і вдруге поповз геть.