— Джеку, не треба. Останнє попередження.

— Засунь своє попередження в…

Він спробував навести гвинтівку на Голлі. Вона не поворухнулася. Ралф затулив її собою і тричі вистрелив. Оглушливі постріли в такій тісній місцині. Один — за Гові, один — за Алека й один — за Юна. Відстань була трохи завелика для його пістолета, але «глок» — добра зброя, і в Ралфа ніколи не було проблем на стрільбищі. Джек Госкінз повалився на землю, і Ралфу здалося, що на його присмертному обличчі з’явився вираз полегшення.

  17

Важко дихаючи, Ралф присів на випнуту губу кам’яної глиби навпроти вказівника. Голлі підійшла до Госкінза, стала навколішки й перевернула тіло. Оглянула, тоді повернулася до Ралфа.

— Змія його не раз укусила.

— Певно, гримучник, і то немаленький.

— Та спершу його отруїло дещо інше. Щось страшніше за будь-яку змію. Він називав його Чоловіком із Татухами, ми називаємо його чужинцем. El Cuco. Треба з цим покінчити.

Ралф подумав про Гові й Алека, які лежали мертві по інший бік цього Богом забутого кам’янистого пагорба. У них були родини. І в Юна, живого, проте пораненого й уже, мабуть, у шоковому стані, також була родина.

— Гадаю, ти маєш рацію. Не хочеш собі пістолет? А я візь­му його гвинтівку.

Голлі похитала головою.

— Гаразд. Тоді до роботи.

  18

Після першого повороту стежка Ахіґи почала ширшати й спус­катися. Обабіч дороги виднілися піктограми. Деякі старовин­ні малюнки були понівечені або повністю перекриті тегами.

— Він знатиме, що ми йдемо до нього, — сказала Голлі.