Знизу з вулиці почулися крики. Нур кинулася до вікна подивитись.

— Не треба! — прошепотів я. — Тебе можуть побачити!

Вона опам’яталась надто пізно, коли вже висунулась у вікно.

— Думаю, уже побачили.

— Усе добре. Ми знайдемо чорний хід.

Я зібрав докупи карту, гроші та фотографію і приєднався до Нур під вікном. Ми обоє сиділи навпочіпки, наші коліна торкалися одне одного, а легкий вітерець куйовдив наше волосся.

— Ти готова? — запитав я.

— Ні, — відповіла вона, але в її погляді був не страх, а виклик мені.

— Ти мені довіряєш?

— Чорт, ні.

Я засміявся.

— Ми над цим попрацюємо.

Я подав їй свою руку.

Вона її взяла.