І досі на тому кінці дроту анічичирк. Холодна, важка порожнеча на споді у шлунку розросталась.

Кевін не збирався несподівано почати говорити до неї, вона це розуміла. Але все одно ще секунду вона вагалась. Щойно вона зробила те, що мусила зробити, усе скінчилось. Єдиний її зв’язок із Кевіном обірвано.

Вона поклала слухавку. Цифри в нижньому кутку екрана свідчили, що дзвінок тривав усього сімнадцять секунд. А здавалось, що часу спливло набагато більше.

Вона підійшла збоку до смітника — так її не видно з парковки. Вона не могла нікого бачити, тож сподівалася, і її ніхто не побачив.

Поставила продукти додолу.

У підкладці торбинки вона заховала маленький набір для зламу замків. Їй ніколи не довелось використати його за призначенням, але час від часу він ставав у пригоді, коли вона працювала з меншими колами зворотного струму та адаптерами.

Узявши найтонший датчик, вона витягнула лоток сім-картки з телефона. Картка та лоток опустились у торбинку. Краєм футболки вона обережно витерла увесь телефон, тримаючи його загорнутим у футболку. Зважаючи на довжину футболки, просунути телефон у бічну ляду в смітнику було важко, адже отвір розташовувався дуже високо, і вона не могла до нього дотягтись. Їй довелося жбурляти телефон і вдалося закинути його нагору з першого разу.

Схопивши паперові пакунки, Алекс, розвернувшись, швидко пішла до авто. Мінівен саме виїжджав з парковки. Вона не знала, чи помітила хатня працівниця, що вона йшла поруч. Поспішаючи назад, вона ступала широкими кроками, на які тільки була спроможна.

Телефон уже на смітнику, але в неї перед очима досі був годинник, що відраховував секунди в кутку екрана. Тепер є лише дві ймовірності, і одна з них залишає їй дійсно тісні крайні строки.

Розділ 27

Розділ 27

Алекс, твій номер просто набрався, коли телефон лежав у його кишені, — переконував її Деніел.

— Денні має рацію, — погодилася Вал. — Ти реагуєш надто гостро. Це дрібниця.

Алекс захитала головою, відчуваючи, як тягне щелепа, коли вона стискає зуби.

— Маємо переїхати, — відповіла вона рішуче.

— Тому що погані хлопці, можливо, влаштовують Кевінові тортури, намагаючись добути інформацію, саме поки ми зараз розмовляємо, — підсумувала Вал. Вона говорила спокійно й з гумором, як зазвичай розмовляють з дуже малими дітьми та літніми людьми.

Алекс відповіла холодно та грубо.

— Жартувати ніхто не буде, якщо вони прийдуть по тебе, Вал. Це я обіцяю.

— Послухай-но, Алекс. Твій власний план щойно провалився, — нагадала їй Вал. — Ти вже й так була засмучена. І Кевін, зателефонувавши, нічого тобі не сказав. Це все, що трапилось. Як на мене, ти надто перескакуєш, гадаючи, що це більше ніж випадковість.