Труснувши головою, вона відігнала цей образ і поглянула на Деніела та Вал. Алекс помітила, що її напруження, невгамовність та понура впевненість нарешті подіяли, принаймні на Деніела.

— Якщо вони й справді дістались до Кевіна… що, як гадаєш, трапиться з Ейнштейном? — спитала Вал так само скептично, але її очі кольору ляпіс-лазурі стали безмежно вразливими.

Алекс сіпнулася. Чому вона над усе почала перейматися долею тварини? Яке безглуздя!

— Ми не маємо часу, аби все зараз дізнатись, — відповіла Алекс. — Маєш куди піти, Вал? Місце, про яке не знає Кевін?

— У мене таких місць мільйон, — її обличчя стало суворішим. Раптом її досконале обличчя набуло такого вигляду, ніби належало прекрасній ляльці, холодній та порожній. — А у вас?

— У нас трохи обмеженіший вибір, але я щось вигадаю. Збери речі, які хочеш зберегти, можливо, повертатись сюди буде небезпечно. Можна я візьму перуку?

Вал кивнула.

— Дякую. У тебе ще є машина, окрім тієї, на якій ми їздили? Кевін забрав позашляховик Маккінлі, коли поїхав разом з Ейнштейном.

— У мене є тут кілька. Та машина не моя. Кевін приїхав на ній.

Вал, граційно розвернувшись навколо своєї осі, повільно пішла до сходів. Алекс не могла збагнути: вона йде пакувати речі чи подрімати? Вал їй не повірила.

У Алекс думки снували у тисячі напрямів. Вони мусять швидко знайти нове авто, а старе, про яке знає Кевін, десь залишити. Вона мала обміркувати безліч дрібниць, і дуже швидко.

Розвернувшись, Алекс поспішила знов у вітальню. Вона теж має зібрати речі.

І поміркувати. Цього вона не планувала. А мала б.

Деніел пішов коридором за нею слідом.

— Скажи, що мені робити? — спитав, коли вони заходили у двері.

— Можеш спакувати все знову в спортивні сумки? Я… Мені треба кілька хвилин поміркувати. Сьогодні ми не маємо права схибити. Дай-но я зосереджусь, добре?

— Звісно.

Алекс лягла на ліжко й затулила руками обличчя. Деніел швидко збирав речі в кутку, шум не заважав їй. Вона намагалась обміркувати всі можливі для них кроки, усе, про що Кевін не знав.

Такого було небагато. Вона навіть до Лоли повернутись не могла, щоб забрати, адже заклад обирав Кевін.

Ще раз вдихнувши, аби сконцентруватись, вона відігнала цю думку. Зараз не час сумувати.