Чоловік ішов не кваплячись, з опущеною головою, під його ногами хлюпала липка грязюка. Зненацька йому захотілося палити. Уповільнивши ходу, він остаточно зупинився посеред дороги та почав нишпорити по кишенях у пошуках сигарет. Проте клята пачка наче в воду канула. У голові навіть промайнула прикра думка, чи не забув він її в барі на столику; менш за все зараз хотілося повертатися назад, оскільки роздобути іншу в таку пору було неможливо. Тому чоловік все порпався й порпався в кишенях, не помічаючи, що до перехрестя підкотила чорна автівка з вимкненими фарами. Вона була схожа на небезпечного хижака, який готовий будь-якої миті кинутися на свою здобич. Для повноти картини бракувало настовбурченого хутра та зелених блискучих очей. Втім, достатньо було спалахнути фарам, і схожість із диким звіром вмить щезла.

Два яскравих промені вихопили з темряви частину дороги та самотню фігуру в плащі, якій, здавалося, немає діла до того, що робиться навколо. І тільки коли тишу розірвав гучний рев потужного двигуна, людина зволила озирнутися. Автівка зірвалася з місця й почала стрімко набирати швидкість. Пройшло не більше п'яти секунд, чоловік ледь встиг підняти вгору руки, намагаючись затулити очі від сліпучого світла фар, коли величезна залізна маса врізалася в нього усією своєю міццю. Почувся глухий удар. Тіло бідолашного підлетіло вгору, сковзнуло дахом автомобіля і впало на асфальт, немов ганчіркова лялька. Усе відбулося в одну мить. Пікап помчав далі безлюдним провулком і, не скидаючи швидкості, розчинився у холодних сутінках нічного міста.

...

Симона прокинулася й сіла у ліжку. Годинник на тумбочці показував пів на сьому. Її серце вистрибувало з грудей, а на лобі виступили крапельки поту, наче вона пробігла марафонську дистанцію. Симона облизала пересохлі губи та провела долонею по обличчю, щоб відігнати залишки нічних видінь. Цей жахливий сон вона ненавиділа. Їй знову і знову марилися темні вулиці, мокра брудна дорога, напівпрозорі тіні, що виникали невідомо звідки та зникали незрозуміло куди. І раптом — яскравий спалах світла, якому на зміну приходив могильний холод нічного мороку. Відчуття безвиході, порожнечі, коли хочеться вирватися з оманливих пут, але натомість не можеш зрушити з місця.

«Бррр! Краще б мені наснилося, що я стою голою на багатолюдній вулиці. Хоч і страшно, але не настільки», — подумала Симона і посміхнулася власному жарту.

Вона відкинула ковдру й спустила з ліжка ноги, які потонули в довгому ворсі білого шаггі. Худеньке гнучке тіло дівчини обтягували вузькі трусики та бавовняна майка з логотипом спортивної фірми. На шиї теліпався срібний ланцюжок з кулоном у вигляді пірамідки. Коротко стрижене темне волосся контрастувало з білосніжною шкірою та зеленими очима і робило її схожою на пустотливого підлітка. І лише бліді, без рум'янцю щоки говорили про те, що вона рідко виходить на вулицю, віддаючи перевагу перебуванню у стінах офісу або улюбленої оселі над прогулянками на свіжому повітрі.